Кохаємо залізо й мідь,
Бетони і чугуни —
Від них родилися громи,
Але і співні струни.
Нарешті ранок забуяв,
Країна зорі має,
Списами, шаблями в боях
Ми з неба їх здіймаєм.
В пилу вовтузимось щодня —
Квітки нехай в долині.
На революції конях
Сконаєм у борінні.
Наш кінь реве, копитом б’є,
Подібний завше бісу,
І панцир радості кує
Новий коваль залізу.
Піднесена поетична посвята геніальному побратимові по перу Павлу Тичині, де оспівано союз індустріальної могутності металу й бетону з найтоншими співними струнами душі. Твір стверджує готовність поетів нового покоління покласти життя на конях революції заради свята краси.
Вірш звернений до Павла Тичини — творця славетних «Сонячних кларнетів» (1918) та «Плуга» (1920), чий небувалий кларнетизм справив колосальний вплив на молодого Миколу Хвильового та всю пореволюційну генерацію українських авторів.
Між Хвильовим і Тичиною в цей час існував глибокий творчий діалог: обидва шукали нову музичну мову для передачі грандіозних космічно-революційних зрушень, прагнучи примирити урбаністичний гул фабрик із вічною піснею степу.
Написано чотиристопним ямбом із чергуванням чоловічих і жіночих перехресних рим у класичних катренах. Ритм карбований, пружний, сповнений козацької звитяги й водночас пісенної мелодійності.
Тропіка багата на яскраві антитези й синтези: залізо й мідь поєднуються зі «співними струнами», бойові коні революції висікають іскри, а коваль кує «панцир радості» для майбутнього.
Хвильовий формулює спільне естетичне кредо нової генерації: любов до бетону, чавуну й заліза не знищує поезії, а навпаки, народжує нечувані досі громи й струни. Це поетичне визнання спорідненості тичининського кларнетизму з бунтівним урбанізмом.
Образ діставання зірок із неба списами й шаблями втілює романтичний титанізм революційної молоді. Поети готові знехтувати мирним спокоєм долин («Квітки нехай в долині»), аби згоріти у вирі боротьби на вогненних конях перетворень.
Фігура нового коваля, що кує залізу «панцир радості», символізує перемогу життєствердної творчості над руйнацією. Вірш є зворушливим свідченням братерської солідарності та високого польоту українського поетичного духу доби Відродження.
Теми: посвята Павлу Тичині · кларнетизм і залізо · революційні коні · панцир радості · солідарність митців