Після громовиці
Микола Хвильовий
Ох, нарешті!. Прокотилась!.
Гармати грому вдалечінь,
Нема хмарин важкого тіла,
І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь…
І тільки іноді бабриськи
Від блискавок-жарин
По обрію там низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.
Басейну бовна бірюзова
Рядниною безмежно простяглась…
Живи! — сріблясте, вічне слово
Я чую в цей бадьорий час.
На тротуари жваві очі —
Калюжі викраяні в дах
Безкрайо, заздро і охоче,
Кравець я, по бульках-голках.
Цей ясен зовсім збожеволів —
Нащо прискавкою? не мить!
А проте промінь ще не кволий,
Як прас по змоклі побіжить…
Не витримав, хапнув сорочку
І голкою стьобнув притьмом,
І ниток білії рядочки —
Вперед, вперед! бігом, бігом!.
Про вірш
Радісний гімн оновлення природи й міста після нищівної літньої грози, коли свіже омите повітря відкриває безмежну бірюзову блакить і дарує бадьоре відчуття повноти життя. Поезія оспівує вічне слово «Живи!», що звучить у кожному омитому куточку міста.
Історія
Вірш увійшов до збірки «Молодість» і представляє світлу, вітальну грань таланту Хвильового. Після мотивів смерті й спустошення поет неодноразово повертався до образів воскресіння природи, вбачаючи в них запоруку невмирущості людського духу.
Очисна гроза над містом слугує прозорою алегорією революційних бур, після яких нарешті має настати жаданий час творення, світла й спокою для змученого війнами українського народу.
Форма
Написано чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих рим у перехресному порядку (aBaB). Плавний і піднесений рух вірша передає полегшене дихання після задушливої передгрозової спеки.
Вишукана пейзажна колористика: бірюзова вовна неба, золоті крила блискавок-жарин на далекому обрії, блиск чистих калюж на тротуарах, уподібнених до жвавих людських очей.
Як читати
Емоційний зачин вірша («Ох, нарешті!.. Прокотилась!..») сповнений глибокого психологічного полегшення. Гуркіт гармат грому відкочується в далечінь, залишаючи по собі юну, відмолоділу височінь без важких хмар.
Згасаючі спалахи блискавок на видноколі сприймаються вже не як загроза, а як золоті крила чарівних птахів. Урбаністичний простір оживає: дощові калюжі на тротуарах дивляться весело й жваво, віддзеркалюючи очищене небо.
Кульмінацією твору стає звучання сріблястого вічного слова «Живи!», яке лунає як благословення самому буттю. Хвильовий дарує читачеві рідкісну мить абсолютної гармонії та світлого спокою душі.
Теми: після грози · оновлення природи · радість буття · міський пейзаж · віталізм і надія