Рудії сонячні м’язи?
В обіймах міцно тиснуть-тиснуть…
Але вагу я цю носив,
Як сурма срібноструйну пісню.
Гнідої спеки оберемок
Лежить у мене на спині,
І вдалечінь неначе йдемо
З тобою, золотий паліє.
Куди? Куди? Та звісно ж —
Туди, туди, за обрій чалий…
…Я вдарив ще раз топірцем
І грюки лунко поплигали.
Енергійна експресіоністична мініатюра про подолання спеки та земної ваги через творчу працю, де поет несе оберемок сонячного проміння, мов срібноструйну пісню сурми. Твір утверджує нерозривну єдність фізичного зусилля з космічним поривом за обрій.
Поезія належить до збірки «Молодість» і репрезентує естетику віталізму, в якій природні стихії (сонце, літня спека) сприймаються як виклик м'язам і силі волі будівничого.
Образ роботи з топірцем перегукується з досвідом робітничої праці Хвильового, де кожен удар інструмента є водночас ударом поетичного ритму, що розширює горизонти буття.
Написано динамічним тонічним віршем зі стислими, переривчастими рядками. Ритм точно відтворює удари топірця («Я вдарив ще раз топірцем / І грюки лунко поплигали»).
Оригінальна солярна метафорика: «рудії сонячні м'язи», «гнідої спеки оберемок», сонце як «золотий палій», з яким герой крокує за обрій.
Сонце персоніфікується як могутній борець або «золотий палій», чиї обійми міцно тиснуть плечі працівника. Замість пасивної втоми ліричний герой відчуває гордість за здатність нести цей сонячний тягар із піснею на устах.
Звернення до сонця як до супутника у мандрівці за обрій утілює романтичну безмежність прагнень. Рух спрямовано за чалий виднокіл, де зливаються праця і мрія про новий світ.
Фінальний звуковий акорд лунких стрибків відлуння після удару сокири закріплює образ фізичної радості земного буття. Хвильовий майстерно передає відчуття молодої сили, для якої не існує нездоланних перешкод.
Теми: сонячна енергія · вага праці · удари топірця · віталізм і молодість · романтика подорожі