Співає тиша десь,
квітніє у просторах,
у мертвій шахті я —
затоплена вона,
а потім дзвін-удар,
і от гудуть мотори —
то по Вкраїні йде
електрики весна.
А потім знову кокс,
і рейки, й вагонетки,
вузькоколійки дух
(як у Карпатах сніг).
А на світанку хрест,
розіп’ятий на нетрі,
і за горбами смерть,
й осіннії пісні.
. . . . . . . . . .
Невже було це так?
А може, то примара?
Не знаю! Не скажу!
І пахне бур’янами,
а може, й чебрецем…
а по ярках — огні!
…огні…
…огні….
Утопійно-романтична картина технічного відродження України, де крізь тишу затоплених шахт проривається весна суцільної електрифікації.
Твір навіяний масштабними планами повоєнної електрифікації (план ГОЕЛРО) та романтичною вірою українського ренесансу 1920-х у швидкий науково-технічний прогрес.
Хвильовий одним із перших в українській поезії органічно злив образ весняного пробудження природи з метафорою електричної сили.
Розлогий різностопний вірш із дзвінким ритмом, що контрастує між завмерлою мертвою тишею та потужним гуркотом запрацювавших двигунів.
Початковий образ мертвої, затопленої шахти передає глибину післявоєнної катастрофи Донбасу, яка здавалася безпросвітною могилою.
Різкий перехід — «і от гудуть мотори — то по Вкраїні йде електрики весна» — підносить технічну розбудову до рівня сакрального весняного воскресіння всього рідного краю.
Теми: електрики весна · відродження Донбасу · науково-технічний романтизм · відновлення шахт · весняне оновлення