«…То диму молоко душа на жито точить…»
Микола Хвильовий
…То диму молоко душа на жито точить,
З телячих стійл йдемо в шатро сталевих днів,
Маячить шлях один й не підуть наші очі
Ловити злота цвіт, блукати по стерні.
Бузок дзеленькотів про содові заводи,
Дзизкучий дзиз опік в ту мить змарнілий зір,
Коли заліз в твій спів — у мед золоторотий —
Й зазнав, які пісні везуть твої вози.
Та як же хороше гуртом зорю кохати
І мити їй в ставах волосся блиск рудий,
А з днем новітнім йти — з цим півником чубатим —
По пахощах життя у зоряні сади.
Про вірш
Експресивна метафора зламу епох, що утверджує перехід української людини від затурканого патріархального побуту до гартованих «сталевих днів».
Історія
Твір виразно ілюструє концепцію «романтики вітаїзму» та заперечення пасивної провінційності («телячих стійл»), яка, на думку Хвильового, століттями консервувала рабство народу.
Поет шукає естетичне виправдання жорстким реаліям індустріалізації, трактуючи заводський дим як животворне молоко нової цивілізації.
Форма
Гнучкий різностопний ямб із багатим звукописом (алітерації звуків «ст», «д», «р») та густим метафоричним рядом.
Як читати
Метафора «диму молоко душа на жито точить» символізує нерозривний зв'язок між хліборобською основою краю та його новим заводським перетворенням.
Заклик іти «в шатро сталевих днів» і не озиратися на «блакитний сон полів» утверджує культ залізної волі, мужності та подолання розслабленої пасивності минулого.
Теми: шатро сталевих днів · диму молоко · подолання відсталості · культ волі · гартування духу