У полі тиша — літній день.
Кургани, далі — легіт.
Куди дорога нас веде
Крізь океани спеки?
Йдемо. Марія у вінку,
І я, такий химерний,
все далі й далі за ріку,
Що у безмежність верне.
Прийдемо ми? Так, певний я.
А сонце дзвонить в хмарах.
Та все біжить, спішить рілля
Та фаркають примари.
Світла містично-романтична прогулянка літнім степом, де образ супутниці Марії у вінку передвіщає прихід омріяного духовного ідеалу.
Цей вірш має фундаментальне значення для розуміння генезису образу Марії у творчості Хвильового: від світлої ліричної супутниці в степу до Богородиці й трагічної матері в новелі «Я (Романтика)» (1924).
Створений у пору короткого затишшя після боїв, твір сповнений жагучого прагнення чистоти, краси та спокою серед океанів спеки.
Класичний чотиристопний ямб із плавним перехресним римуванням; світла, заколислива мелодика польового дня.
Кургани, легіт і безмежні простори створюють відчуття вічності, в якій поет подорожує пліч-о-пліч із чистою дівою Марією у вінку польових квітів.
Ця хода «все далі й далі за горизонт» символізує пошук невловимої духовної утопії, де людське серце знаходить зцілення від земних страждань.
Теми: Марія у вінку · степовий спокій · ідеал краси · літній полудень · предтеча загірної комуни