Дощовитий день пітьмою накривався
І плазував туди-туди, в кубло,
І в спину встромлено нахабному ворязі
Раптове сонячне жало.
Сорочка зараз не співає,
І лише згадую, як міх
Поліз в горно, куди — не знаю.
А відтіля — тріскучий сміх…
Нічого! Наче й не примітив.
І дощ, і день — як не було…
А проте з неба сірі свити,
Щоб завтра сонце аж… гуло!.
Лаконічний психологічний етюд похмурого дощового дня, де сіра негода намагається поглинути місто, але отримує несподіваний сонячний удар у відповідь. Поет із внутрішньою іронією долає напад нудьги, зберігаючи віру в сонячний гул завтрашнього ранку.
Вірш написано в харківський період, коли побутові злидні та похмура осіння погода часто викликали у письменника приступи депресії та меланхолії. Хвильовий від природи був людиною екстремальних емоційних перепадів — від ейфорії до глибокого смутку.
Твір репрезентує естетику подолання безвиході через світлу іронію та пам'ять про вогонь кузні: замість пасивного скиглення митець обирає стоїчну витримку перед примхами природи.
Написано чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих рим у перехресному порядку. Карбованість ямба надає висловлюванню пружності й оптимістичної рішучості.
Оригінальна метафорика боротьби світла й пітьми: дощовий день «плазує у кубло», сонячний промінь устромлює «жало в спину нахабному ворязі», а майбутнє сонце має «гудіти» над світом.
Дощовий день уособлює сіру буденність, яка намагається затягти людину в болото зневіри. Однак поет сприймає негоду як зухвалого злодія-«ворягу», чия влада є тимчасовою та ілюзорною перед першим же спалахом сонця.
Згадка про кузню, де ковальський міх сміється всередині горна, нагадує про незгасне внутрішнє джерело тепла. Навіть коли «сорочка зараз не співає», пам'ять про трудовий вогонь допомагає пережити найпохмурішу годину.
Фінал вірша звучить як бадьорий виклик: нехай небо сьогодні насуває сірі свити хмар, але завтрашній день неодмінно вибухне переможним сонячним гомоном. Вірш демонструє внутрішню стійкість і сонячну вдачу молодого Хвильового.
Теми: подолання смутку · дощ і сонячний промінь · спогад про кузню · життєвий оптимізм · міська пейзажна лірика