«Я із жовтоблакиття перший…»
Микола Хвильовий
Я із жовтоблакиття перший
На фабричний димар зліз.
Журавлиних пісень моїх верші
По цехах розставляю — скрізь.
Годувала мачуха-недоля,
Збайстрював мене батько-кукіль…
І до тебе, матусенько рідна,
Моя крице, прийшов звідтіль…
Низесеньке тобі вітання
І уст моїх вишневий смак…
Нових хвилин підняв медяник,
І з ним — вперед.
По великих шляхах, по майданах,
На бруку міцнім і гулкім,
Ніби з огнищем на Купала Івана,
Я з ним.
Біля мене метушаться, труться
Скалки від розбитої пляшки,
І співають теж революції,
Зітхаючи у минуле важко.
Тільки ще у кізячім царстві
Під вівсяних ланів лепетень,
Догоряючи хвилясто,
В домовину веснянка бреде.
Зі святами тобі упокій,
Я кохав і тебе, як зірчанку,
Повивав пелюшками мрій
Життєздібності ранком.
Бачу розпач і плач дерев,
Коли росник до тебе підходить,
Та даремно, вже сонце оре
Цілину на інакші горо?ди.
Не розчеше чорний пар
Борона мойого натхнення,
Не піду я блукать по степах
І ловити струмки-теревені.
Ох ти, сонце, блискучий кране,
І у нас верещить у заводі,
Тільки має чорний жупан
І по-іншому котить.
Так співай же, сурмо, в цех —
Я із жовтоблакиття перший,
Уловись, синєблузе лице,
У мою журавлиную вершу.
Про вірш
Програмний вірш-самоідентифікація поета, який першим серед пореволюційного покоління здійснює перехід від патріархального націонал-романтизму до урбаністичного та заводського активізму.
Історія
Вірш створено у переломний період, коли Хвильовий болісно переосмислював крах УНР і намагався віднайти нове місце української культури в координатах модерного індустріального суспільства.
Образ «жовтоблакиття» тут виступає символом старого, селянсько-провінційного світовідчуття, яке автор прагне модернізувати, піднявшись на символічний «фабричний димар».
Форма
Енергійний чотиристопний ямб із точним римуванням і дзвінким афористичним синтаксисом, що надає творові характеру маніфесту покоління.
Як читати
Підйом на фабричний димар постає не як зрада національної ідентичності, а як її якісне оновлення: поет не відкидає рідний мелос, а розставляє «верші журавлиних пісень» безпосередньо по заводських цехах.
Різкі соціальні контрасти («годувала мачуха-недоля, збайстрював мене буржуй») увиразнюють прагнення знедоленого народу здобути повноцінне історичне право на індустріальне майбутнє.
Теми: національна модернізація · вихід на фабричний димар · подолання провінціалізму · журавлині пісні · маніфест урбанізму