Давно затерся слід копит.
Давно вже коні продудніли.
А далечі очам не спать,
не похилити слів дозрілих.
Якби хоч здалеку уздріть!
Якби вітри відтіль подули!
Якби зійшла щаслива мить!..
Пішли, пішли і... не вернули.
І, може, впали вже сини.
Мій Боже! Серце — крига.
Щитом господнім заслони,
мечем Архистратига!
Плач-молитва матері чи жінки, що чекає синів, які давно поїхали на війну й не повернулися: слід копит затерся, серце скувала крига, і залишається тільки просити Божого заступництва. Настрій — тужливий і молитовний.
Мотив проводів воїна і чекання, що не має кінця, належить до найдавніших у українській пісенній традиції, і Оксана Лятуринська свідомо продовжує його. Її покоління пережило поразку визвольних змагань і нові війни, тож образ синів, що «пішли і не вернули», мав для неї цілком реальний зміст.
Звернення до Архистратига Михаїла, небесного воєводи і покровителя Києва, поєднує народну жіночу молитву з характерною для поетки воїнською символікою.
Вірш написано чотиристопним ямбом із перехресним римуванням, подекуди неточним (продудніли — дозрілих, уздріть — мить, подули — вернули, сини — заслони, крига — Архистратига).
Три строфи творять градацію: спогад про від’їзд, гарячкові бажання з анафорою «Якби...» і, нарешті, молитву. Окличні інтонації та обірвані фрази з трикрапками передають схвильоване, уривчасте дихання.
Перші рядки — про час, що стирає сліди: «давно затерся слід копит», «давно вже коні продудніли». Проте очі не можуть заснути, бо постійно вдивляються в далечінь, а «слова дозрілі» лишаються невимовленими.
Анафора «Якби хоч здалеку уздріть! Якби вітри відтіль подули!» звучить як голосіння: жінка ладна вдовольнитися хоч найменшою звісткою. Короткий рядок «Пішли, пішли і... не вернули» — найтрагічніший момент вірша.
Остання строфа переходить від надії до страху: «може, впали вже сини». Серце стає кригою, і залишається тільки звернення до Бога — заслонити щитом господнім і мечем Архистратига. Молитва тут — не смиренність, а прохання про небесне військове заступництво.
Теми: чекання і розлука · материнська туга · війна і втрата · молитва · надія і відчай