Недобреє віщує Див.
Лише в один кінець сліди.
А сурми сурмлять войовничо.
Степ майорить і кличе, кличе.
Іти за Дін чи не іти,
шоломом зачерпнуть води?
Схрестити меч свій харалужний
на поклик бойовий і тужний?
Ануж не буде вороття?
Назад підкови не слідять.
Багрянці стигнуть. Страшно краєм.
І Див кричить, коня лякає.
Мініатюра на мотив «Слова о полку Ігоревім»: зловісний Див віщує біду, але сурми кличуть у похід за Дон, і воїн вагається, чи буде вороття. Настрій — напружено-тривожний, сповнений лиховісних передчуттів.
Вірш входить до циклу поезій Оксани Лятуринської за мотивами «Слова о полку Ігоревім», що склали важливу частину збірки «Княжа емаль» (1941). Див — міфологічна постать зі «Слова», віщий птах чи демон, що кличе з верхівки дерева, віщуючи нещастя.
У давньоруській пам'ятці князь Ігор вирушає в похід попри зловісні знамення — сонячне затемнення, крик Дива, тривогу природи. Лятуринська зосереджується саме на цій миті вагання перед виходом, перетворюючи епічну подію на інтимну драму вибору.
Вірш написано чотиристопним ямбом із суміжним римуванням: «Див — сліди», «войовничо — кличе», «іти — води», «харалужний — тужний», «вороття — слідять», «краєм — лякає». Парні рими створюють враження кроку, що вперто веде вперед.
Кілька риторичних питань («Іти за Дін чи не іти...?», «Ануж не буде вороття?») передають внутрішній діалог воїна. Архаїзми зі «Слова» — «харалужний» (сталевий), «шоломом зачерпнуть води», «Дін» — надають тексту автентичного давнього колориту.
Перший рядок — пряма вказівка на лихе знамення: «Недобреє віщує Див». Одразу ж — моторошна деталь: «лише в один кінець сліди». Ці сліди без повернення стають наскрізним символом вірша, віщуючи загибель походу.
Проте сурми «сурмлять войовничо», степ «майорить і кличе, кличе». Повтор передає невідпорний поклик слави й простору. Звідси вагання: «шоломом зачерпнуть води» з Дону — формула зі «Слова», що означає перемогу, — чи загинути? Меч «харалужний» і поклик «бойовий і тужний» поєднують героїку і смуток.
Фінал повертає мотив слідів: «Назад підкови не слідять». «Багрянці стигнуть» — образ запеченої крові чи заходу сонця, «страшно краєм», а Див «кричить, коня лякає». Навіть кінь відчуває біду. Вірш читається як тонка психологічна мініатюра про мужність людини, яка йде на подвиг, знаючи, що не повернеться.
Теми: Слово о полку Ігоревім · віщування біди · вибір і мужність · похід у степ · міфологія Русі