З візій
Оксана Лятуринська
От крикнув хтось. (Чи тільки так здалось?)
Ковзнув у серце жах, як черевата скойка.
Хтось крикнув знову – чуєш? – ось і ось.
І вмить усе довкілля в лементі і зойках.
– Зупиняться планети, западеться світ
У проглибінь бездонну страшної чорноночі.
І по Землі тут залишиться міт,
Як і по тямці про Добро, про Божий почин?
Не потече ріка, не проросте спориш,
Ні інша рость, ні квітяна, ні зільна –
Враз ти сама – усе сильніш, сильніш –
Кричиш, кричиш, як божевільна.
О, Магико прапервісних, всетворчих слів!
Та ти незнана із смертельників нікому,
відкрита тільки Тому, Хто світи створив –
Всевидючому Оку, Богу Пресвятому.
Мій крик росте й росте. А тут не крик, а спів,
зливаючись у хорі гігантично-громовому:
Ледь-ледь помітні порошинки з Божих постолів,
що спали, як Господь витрушував солому!
Ні, не замре життя і буде, як було,
і вічна Правда в всесвіті над Злом пребуде!
Пресвітле Сонце – життєдайне джерело
В Створителевім твориві – у всесвіті-чуді. –
І в серці, в серці – безконечний космос,
весь із якинту, з ізмагарду, з лисковця,
і звіздочоти дивні без кінця,
й містичний поряд чисел тих по-осьмо.
І в серці, в серці, як вогнем пойняте ріща,
велика туга – жити, жити, жить!
Нехай благословенна буде смерти мить
і вічна туга станеться провіща!
Настане новий світ і в ньому тьма і світло
і в ньому Зло й Добро, і твар земна всія.
Й напише хтось всесвітню Книгу Битія,
а в ній чудесні наголовки, штихи титла.
Про вірш
Апокаліптичне видіння: раптовий крик, жах кінця світу і загибелі всього живого переходить у космічний гімн, у якому життя, Правда і Добро перемагають, а серце сповнюється вічною тугою жити. Це вірш-містерія про смерть і відродження всесвіту.
Історія
Пізня лірика Оксани Лятуринської дедалі частіше звертається до космічних і релігійних тем, до мови містерії, християнської та дохристиянської символіки. Пережиті війни й еміграційні поневіряння загострили в ній апокаліптичні мотиви, але віра в Божий лад залишалася непохитною.
Лексика вірша — «якинт», «ізмагард», «лисковець», «звіздочоти», «твар», «Книга Битія» — звертається до староукраїнської та церковнослов’янської традиції, що споріднює її з поетами празької школи, які прагнули поєднати модерну форму з давньою мовною глибиною.
Форма
Твір написано довгим тонічним рядком, близьким до вільного вірша, із чергуванням перехресних та суміжних рим (хтось — здалось, скойка — зойках; світ — міт; спориш — сильніш; слів — створив — спів). Рими часто неточні, що відповідає хаотичності видіння.
Строфічна будова вільна: текст складається з кількох епізодів-хвиль — крик, картина кінця світу, звернення до магії слова, космічний хорал, туга життя і прозріння нового світу. Анафори («І в серці, в серці») та подвоєння («кричиш, кричиш», «жити, жити, жить!») створюють екстатичний ритм.
Як читати
Початок — майже містичний трилер: «От крикнув хтось. (Чи тільки так здалось?)». Жах ковзає в серце, «як черевата скойка», і за мить усе довкілля сповнюється лементом. Героїня бачить, як зупиняються планети і світ западається в «проглибінь бездонну чорноночі».
У кульмінації героїня й сама кричить, «як божевільна», звертаючись до «Магики прапервісних, всетворчих слів», знаної лише Творцеві. Але її крик зливається з громовим хором, у якому світи постають як «порошинки з Божих постолів» — разючий образ, що поєднує космос із селянським побутом. Звідси приходить відповідь: «не замре життя», вічна Правда пребуде над Злом.
Фінал переносить космос усередину людини: у серці — «безконечний космос» із дорогоцінних каменів і містичних чисел, а ще — «велика туга — жити, жити, жить!». Навіть смерть стає благословенною, бо відкриває новий світ, де хтось напише нову «Книгу Битія». Апокаліпсис у Лятуринської — не кінець, а перехід до нового творення.
Теми: кінець світу і відродження · Бог і творення · боротьба Добра і Зла · жага життя · магія слова · космос у людській душі