Вже ходить пусткою луна,
іржавіє залізна зброя,
похмуро стіни око поять,
а ще похмуріше з вікна.
Колишню славу не пізнать.
Занепад, глуша, дичина.
От-от впадуть похилі вежі,
а біля брами – слід ведмежий.
З портретів сходять предків тіні,
сахнувшись, зброєю бряжчать,
простують з лицарських палат
на вал: "Так, замчище в руїні!
Було ж над градами міцними..."
На синім полі – меч і серп.
Додолу перевернуть герб
на знак, що рід славетний вимер.
Балада про занепалий лицарський замок, де лише луна ходить порожніми залами, тіні предків сходять із портретів, а родовий герб перевертають на знак, що славний рід вимер. Твір звучить як елегія за минулою величчю.
Історична уява Оксани Лятуринської живилася княжою та лицарською добою — недарма одна з її збірок мала назву «Княжа емаль». Поетка, як і інші представники празької школи, шукала в минулому героїчний взірець і водночас болісно переживала його втрату.
Образ зруйнованого замку з гербом «меч і серп» на синьому полі можна читати і як романтичну баладу, і як алегорію згаслих шляхетських родів України, що стали символом перерваної традиції.
Вірш написано чотиристопним ямбом із характерними для балади пірихіями. Римування переважно кільцеве (луна — вікна, зброя — поять; вежі — ведмежий; тіні — руїні), подекуди суміжне, що надає текстові урочистої, дещо архаїчної звучності.
Композиція рухається від опису руїни до фантастичної сцени появи предків і завершується гербовим ритуалом. Пряма мова тіней вводить драматичний елемент, характерний для баладного жанру.
Перші рядки створюють атмосферу пустки: луна замість голосів, іржава зброя, похмурі стіни. Перелік «занепад, глуша, дичина» і слід ведмежий біля брами показують, що дика природа вже повертає собі людську твердиню.
Тіні предків, сахнувшись, бряжчать зброєю й виходять на вал. Їхні слова «Так, замчище в руїні! Було ж над градами міцними...» звучать як докір нащадкам і як туга за славою, що минула. Мертві тут живіші за живих.
Перевернутий герб — давній геральдичний знак кінця роду. Лятуринська завершує вірш суворим жестом: пам’ять не рятує від вимирання, якщо перервано тяглість. Так особиста балада переростає в роздум про долю національної традиції.
Теми: занепад і руїна · історична пам’ять · лицарська доба · тяглість роду · минула слава