* * *
Один лишився сам на сам.
Нема ні кревного, ні друга.
І любкою — помститись туга,
і туга — подругою дням.
Отак натрапити зненагла
вполудне чи в досвітні роси
і бачити — о туго спрагла!—
як жах обличчя перекосить,
як все круглішатимуть очі…
Де край жорстокого надхнення?
Мов псам, відкинуть духам ночі
на потіп ворога імення.
* * *
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Оксана Лятуринська), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени й два терцети. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Один лишився сам на сам»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («і бачити — о туго спрагла!—») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («на потіп ворога імення») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · філософія серця · краса і гармонія