В гущавину від спаду муру –
сліди сполоханого тура.
В степу широкім – горлиць пера,
венецьким склом лягли озера.
Я знала: ранок буде ясний,
проквітне ніби рястом рясно,
прозорі будуть повні плавні –
так виплакала Ярославна.
Була ж то вчора громовиця!
Палахкотіло на бійницях,
і острахом земля здригалась,
і чи ж не чула це Каяла?
І понад половецьким низом
злітали соколиці сизо,
а вітер тугу гнав із шалом,
не озираючись за валом.
Ранкова картина після нічної бурі й битви, натхненна плачем Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім»: світ очищено сльозами, озера сяють, мов венецьке скло, а вітер ще несе тугу. Настрій — світлий, просвітлено-сумний.
Вірш належить до циклу Оксани Лятуринської на мотиви «Слова о полку Ігоревім» у збірці «Княжа емаль» (1941). Центральний образ — Ярославна, дружина князя Ігоря, чий плач на путивльському заборолі є одним із найліричніших фрагментів давньоукраїнської літератури.
У «Слові» Ярославна звертається до вітру, Дніпра і сонця, благаючи допомогти чоловікові, — і після її плачу Ігор тікає з полону. Лятуринська подає наслідок цього плачу: ясний ранок, що «проквітне рястом», — ніби природа відгукнулася на жіночу молитву.
Вірш написано чотиристопним ямбом із суміжним римуванням, переважно жіночими й дактилічними клаузулами: «муру — тура», «пера — озера», «ясний — рясно», «плавні — Ярославна», «громовиця — бійницях», «здригалась — Каяла», «низом — сизо», «шалом — валом».
Композиція складається з двох частин: перша описує ясний ранок після бурі, друга — повертається до вчорашньої «громовиці». Така ретроспекція створює контраст спокою і тривоги. Звукопис багатий на алітерації — «проквітне ніби рястом рясно», «соколиці сизо».
Перша частина — свіжість пейзажу після бурі: «сліди сполоханого тура», «горлиць пера», «венецьким склом лягли озера». Порівняння з венецьким склом — ознака художнього бачення скульпторки, яка відчуває світ як прозорий, крихкий, рукотворно-досконалий матеріал.
Ключ до вірша — рядок «так виплакала Ярославна». Ясний ранок, повні плавні, рясний цвіт — плоди її сліз. Лятуринська перетворює плач на творчу силу, здатну змінити природу й долю. Голос ліричної героїні («Я знала...») зливається з голосом Ярославни.
Друга частина нагадує ціну цього спокою: вчорашня «громовиця», полум'я на бійницях, земля, що «острахом здригалась», і Каяла — річка, де полягло Ігореве військо. Соколиці, що «злітали сизо», і вітер, який гнав «тугу з шалом», завершують вірш нотою невідболілої скорботи. Це вірш про силу жіночої любові й молитви.
Теми: Слово о полку Ігоревім · плач Ярославни · природа після бурі · сила любові й молитви · пам'ять про битву