З готичних стін базник,
Роками вимерло тепло.
Не заспокоює бароко,
Ні Сухарди, ні Білик.
Шукає вибагливе око
Верх полоненої краси
Тремтить так тепло, підсвідомо:
Ти, ти один його даси!
У брилу втілиш травертину,
У мармур слівінецьких гномів.
І подив лавром буде Твого чину.
Була досягнена мета?
Була укохана гординя?
Сам відібрав собі життя
Різьбар надійний колядинський.
Роздум про трагічну долю скульптора, який шукав «полонену красу» в камені, досяг вершини — і сам відібрав собі життя. Вірш ставить гірке питання про ціну мистецької гордині й досконалості.
Оксана Лятуринська навчалася скульптури в Празі, тож чеське мистецьке середовище було для неї рідним. У вірші згадано чеських скульпторів Станіслава Сухарду та Франтішека Білека, а також травертин і слівенецький мармур — камінь з-під Праги.
Образ різьбяра, що наклав на себе руки, найімовірніше, навіяний долею Яна Штурси — видатного чеського скульптора, який позбавив себе життя 1925 року. Для Лятуринської-скульпторки ця історія стала приводом замислитися над небезпеками творчого максималізму.
Вірш написано переважно чотиристопним ямбом із ритмічними перебоями; римування перехресне, часто неточне (базник — Білик, бароко — око, травертину — чину, мета — життя, гординя — колядинський).
Композиція триступенева: «похмуре тло» міста, пошук досконалої краси, фінальні риторичні питання. Ці питання й несподівано короткий, сухий останній рядок створюють ефект раптового обриву, як і саме життя митця.
Початок змальовує «похмуре тло»: готичні стіни, з яких «роками вимерло тепло», бароко, що не заспокоює, навіть великі майстри не задовольняють «вибагливе око». Мистецтво минулого видається холодним — і тому душа чекає нового творця.
Звертання «Ти, ти один його даси!» звучить як надія на генія, що втілить «полонену красу» у травертині й мармурі. Слово «полонена» влучне: краса прихована в камені, і скульптор має її визволити, як учив ще Мікеланджело.
Риторичні питання «Була досягнена мета? Була укохана гординя?» ставлять під сумнів сам тріумф. Фінальний рядок про різьбяра, який «сам відібрав собі життя», показує, що гонитва за досконалістю може знищити митця. Вірш не засуджує, а з болем співчуває тому, хто заплатив найвищу ціну за красу.
Теми: доля митця · краса і досконалість · творча гординя · скульптура · трагедія самогубства