Став пахне водоростями і резедою,
і наче з Балтики той вітрів струмінь.
Належить покоритись тузі і задумі,
мандрівці з вітром збитою косою.
Із далечі встають тумани сизо-сині.
З яких країн? Ви відкіля, сталеві?
Чи не відтіль, де, бачиш ти, мигочуть меви,
де, знаєш, береги таять бурштини?
Іду все далі, далі, звідки віє вітер,
де море починається за ставом,
і щогли кораблів побачу незабаром,
чудерні грифи в грі несамовитій.
Звичайний став із запахом водоростей і резеди пробуджує в ліричній героїні тугу за морем, і вона подумки йде назустріч вітру, туди, де за ставом починається Балтика з чайками, бурштином і щоглами кораблів. Це вірш мандрівної мрії та задуми.
Мотив мандрівки, далеких берегів і невідомих країн постійно звучить у ліриці Оксани Лятуринської — поетки, яка змолоду опинилася в еміграції, жила в Чехословаччині, а згодом у Німеччині та США. Відчуття бездомності в її віршах часто перетворюється на романтичну тугу за безмежжям.
Балтійські образи — меви, бурштинові береги, вітри з півночі — мають і культурний відгомін: давні шляхи «з варягів у греки», північна стихія, яку поетка, захоплена княжою добою, сприймала як частину власної історичної уяви.
Вірш написано вільним, розлогим рядком із тонічною основою, близьким до дольника; довжина рядків коливається, що відтворює подуви вітру. Римування переважно кільцеве, часто неточне, асонансне: резедою — косою, струмінь — задумі, сизо-сині — бурштини, віє вітер — несамовитій.
Три строфи-чотиривірші розгортають рух від нерухомого споглядання до ходи: спершу запах і вітер, далі запитання до туманів, нарешті рішучий крок «все далі, далі». Риторичні питання в середній строфі надають текстові живої інтонації розмови.
Початок поєднує скромне й велике: запах ставу з водоростями та резедою — і раптом «наче з Балтики» струмінь вітру. Уява розширює малий простір до морського. Героїня-мандрівниця «з вітром збитою косою» сама стає частиною стихії, підкорившись «тузі і задумі».
Сизо-сині, «сталеві» тумани викликають низку питань: звідки вони, чи не з тих країв, де мигочуть меви і береги «таять бурштини»? Слово «таять» тут водночас і «ховають», і «тануть» — берег стає скарбницею таємниць.
Фінал — найдинамічніший: море «починається за ставом», героїня вже бачить щогли кораблів і «чудерні грифи в грі несамовитій» — химерні птахи чи хвилі. Мрія про далеч перемагає буденність, і вірш залишає відчуття свободи та невгамовного поклику дороги.
Теми: туга за далечінню · море і мандри · мрія і уява · природа · внутрішня свобода