Не царських одягів, прикрас
престольних божеських Софії!
На це ми не піднімем вії
і цим не виникне в нас пря.
Долоня в нас тяжка, тяжка,
гне, граючися, візантини.
Наш погляд пожадливо синій,
Ромеє, волить, що й рука:
двогострий меч, червоний щит,
шолом на виголене тім’я!
Як тих суворих давніх римлян,
Христос і нас благословить.
Гордий монолог руських воїнів-нащадків Святослава, які зневажають візантійську розкіш і цінують лише зброю, силу та волю. Настрій — гордовитий, войовничий, сповнений відчуття власної гідності.
Вірш належить до циклу історіософських поезій Оксани Лятуринської, що увійшли до збірки «Княжа емаль» (1941). Поетка звертається до доби князя Святослава Хороброго (X ст.), відомого своїми походами на Візантію, Хозарію та Болгарію, а також суворим, аскетичним способом життя, описаним візантійським хроністом Левом Дияконом.
Протиставлення Русі й Візантії мало для празької школи особливий сенс: це була метафора вибору між героїчною волею та розніженим підкоренням. Лятуринська, як і інші поети цього кола, шукала в княжій добі взірця національної сили й незалежності.
Вірш написано чотиристопним ямбом, три чотиривірші з кільцевим римуванням: «прикрас — пря», «Софії — вії», «тяжка — рука», «візантини — синій», «щит — благословить», «тім'я — римлян». Кільцева рима замикає кожну строфу, як щит.
Мова свідомо архаїзована: «пря» (суперечка), «Ромеє» (звертання до візантійця), «двогострий меч», «волить». Синтаксис стислий, з інверсіями, що створює враження урочистої давньої мови, наче вирізьбленої на камені.
Перша строфа — відмова від спокус Візантії: від «царських одягів» і «прикрас престольних» Софії. Нащадки Святослава навіть «вії не піднімуть» на це багатство: їхня гідність у байдужості до розкоші.
Друга строфа — образ сили: «Долоня в нас тяжка, тяжка», вона «гне, граючися, візантинів». Найвиразніша деталь — «Наш погляд пожадливо синій»: синій колір очей воїнів горить жагою, але не до золота, а до зброї. Звертання «Ромеє» робить вірш безпосереднім викликом ворогові.
Третя строфа перелічує справжні цінності: «двогострий меч, червоний щит, шолом на виголене тім'я» — остання деталь прямо відсилає до опису Святослава з голеною головою. Фінальне порівняння з «суворими давніми римлянами», яких «Христос благословить», — глибока думка: героїзм не суперечить християнству, а Русь гідна стати поряд із великими імперіями історії.
Теми: княжа доба · героїзм і сила · зневага до розкоші · Русь і Візантія · національна гідність