Богдана стрічають
Олекса Стефанович
— "Ти Богом посланий, Богдане,
Розбить кайдани лихоліть.
Ніколи край не перестане
За тебе Господа молить..."
— "Ти — Визволитель України
Із довголітньої біди!
З тобою всюди ми полинем,—
Лише скажи, лише веди!.."
— "З Тобою йде, як наречена,
Вікторія у боротьбі!
Стокротная, неізреченна,
Віквічна ґльорія Тобі!"
Як море те, народні лави,
Всі "слави" — у одну злились,
І дзвонами золотоглаві
Позахлиналися — зайшлись.
Жар-малинові ясно-злоті,
Цвітуть прапори й корогви...
Святі правиці із кіотів
Благословляють, як живі...
Грядеш до Софії Святої
На білоснігому коні,
А за тобою — твої вої,
Орлята славної борні.
Квітками шлях тобі — дівчата,—
Квітки, вінки — куди не кинь —
І, щоб на них не наступати,
Іде, танцюючи, твій кінь.
Грядеш — і ллється в душу сила
Із тисяч душ, із тисяч віч...
Які непереможні крила
З твоїх розкинулися пліч!
У голові твоїй заблисли,
Все хмарне звіявши, як дим,
Такі великогорді мислі,
Що сам ти не повірив їм!
Вже не Москва і не Варшава,
Не за козаччину вже бій,
А Українськая Держава
В уяві блиснула твоїй!
. . . . . . . . . . . . . . . . .
Гуде-клекоче пишне свято...
День заяснів, заголубів...
Над градом — соняшнеє злато
І білі зграї голубів.
Прага, 1927
Про вірш
Урочиста історична картина тріумфального в’їзду Богдана Хмельницького до Києва, де вітання народу переростають у видіння незалежної Української Держави. Вірш святковий, піднесений і пройнятий державницьким пафосом.
Історія
Вірш написано в Празі 1927 року, коли українська еміграція гостро переживала поразку визвольних змагань і шукала опори в героїчному минулому. Олекса Стефанович звертається до однієї з найсвітліших сторінок національної історії — урочистої зустрічі Богдана Хмельницького в Києві наприкінці 1648 року.
Історичні джерела свідчать, що гетьмана вітали дзвонами, процесіями, промовами студентів Київської академії, які називали його Мойсеєм і визволителем. Стефанович відтворює цю атмосферу, але головне для нього — мить, коли в уяві Хмельницького народжується ідея самостійної держави. Для празької школи державницька тема була одним із ключових орієнтирів.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із перехресним римуванням (Богдане — перестане, лихоліть — молить; України — полинем, біди — веди). Розмірений, урочистий ритм нагадує ходу процесії та звучання гімну.
Композиція складається з трьох частин: вітальні вигуки народу в лапках, розгорнута картина свята і кульмінаційне видіння державності, після якого крапки-пропуск ведуть до фінального пейзажу. Церковнослов’янізми й архаїзми «грядеш», «вої», «неізреченна», «ґльорія», «Вікторія» надають мові барокової пишності.
Як читати
Перші три строфи — голоси народу: Богдана величають посланцем Бога, визволителем, переможцем, з яким іде «Вікторія» як наречена. Латинізми «Вікторія» й «ґльорія» відтворюють барокову риторику доби, коли гетьмана вітали панегіриками.
Далі поет розгортає картину свята: народні лави, як море, дзвони, що «позахлиналися», корогви, ікони, правиці яких «благословляють, як живі». Богдан їде до Святої Софії на білому коні, дівчата встеляють шлях квітами, а кінь іде «танцюючи», щоб їх не потоптати, — зворушлива деталь, що олюднює тріумф.
Кульмінація переноситься всередину героя: від тисяч душ у нього вливається сила, розкриваються «непереможні крила», і народжуються мислі, яким він сам не повірив. Уже не Москва й не Варшава, не боротьба за козацькі права, а Українська Держава. Фінальний образ золотого сонця й білих голубів над містом звучить як благословення цієї мрії, яка для покоління Стефановича залишалася незавершеним заповітом.
Теми: Богдан Хмельницький · національно-визвольна боротьба · ідея української державності · історична пам’ять · урочистість свята