Вони встають живими у словах:
“Смієшся ти, а я ридаю, друже”.
Як ти у них, ніхто, вкраїнська душе,
Так не сміявсь, не плакав у віках!
З того плачу котився небом жах,
Того сміху і пекло не заглуше…
Їх два було, чиє ширяння — дуже,
Чиє крило — напруга і розмах.
Та рід й земля, що праведно-суворі,
Лиш одного взяли у вартові:
Нехай згучить в чужинному соборі:
“Не мертві будьте, душі, а живі”, —
Нам із-над круч рокоче, “Заповіте”,
Твоє “вставайте, кайдани порвіте!”.
Прага, 1938
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Олекса Стефанович), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени й два терцети. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Вони встають живими у словах»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Чиє крило — напруга і розмах») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Твоє “вставайте, кайдани порвіте») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · сатира і мораль · краса і гармонія · поетичне світовідчуття