Паслися в лузі коні й лошата.
Пасли їх любі-милі дівчата.
Дівчата в росах – ясні, рожеві...
Так смачно в росах паслось коневі,
Так соковито кожен хробустав, –
Трава, мов ліс той, висока-густа...
Розкошували Гливі, Гривасті, –
Про щось іржали Ярині, Васьці,
Про щось іржали Ївці, Ївдосі...
Дівчата й коні – у срібнороссі.
Прага, 1937.
Світла пасторальна замальовка: на росяному лузі пасуться коні й лошата, а доглядають їх рожеві від роси дівчата, і все зливається в єдину картину «срібнороссі». Настрій — радісний, безтурботний, сповнений ранкової свіжості.
Вірш написано в Празі 1937 року. У пізніх міжвоєнних текстах Стефановича поруч із тривожною історіософською лірикою трапляються ідилічні сільські картини, наче вихоплені з пам’яті про волинське дитинство. Такі вірші стають для поета-емігранта способом зберегти рідний світ у слові.
Народні імена дівчат (Ярина, Васька, Ївця, Ївдося) й кінські клички (Гливі, Гривасті) вводять у вірш живу сільську атмосферу. Стефанович любив словотворчість, і неологізм «срібноросся» — характерний приклад його мовної винахідливості.
Вірш написано дольником із двома сильними наголосами в півірші, близьким до пісенного вірша; рядки поділені на дві частини стійкою цезурою. Римування суміжне (лошата — дівчата, рожеві — коневі, хробустав — густа), що надає текстові легкості й наспівності.
Повтори й паралелізми («Про щось іржали Ярині, Васьці, / Про щось іржали Ївці, Ївдосі»), асонанси й алітерації створюють ефект грайливої народної пісеньки. Остання строфа замикає вірш формулою «Дівчата й коні — у срібнороссі», що підсумовує всю картину.
Вірш будується на паралелі між дівчатами й кіньми: і ті, й інші купаються в росі, обидва світи існують у повній гармонії. Дівчата «ясні, рожеві», коні «розкошували», «смачно» пасуться, «соковито хробустають» траву — поет передає відчуття фізичної радості буття через смакові й звукові деталі.
Особливо зворушливий мотив коней, що «про щось іржали» до дівчат, називаючи їх на ім’я: тварини наче розмовляють із людьми, і ця розмова — знак спорідненості всього живого. Трава, «мов ліс той, висока-густа», показана наче з погляду лошати, що додає картині дитячої безпосередності.
Написаний у тривожні передвоєнні роки, цей вірш звучить як утеча до первісної гармонії. «Срібноросся» — не лише опис світанку, а й образ чистоти, юності, неторканого світу, який поет-емігрант беріг у пам’яті як найдорожчий скарб.
Теми: сільська ідилія · краса природи · юність і радість · єдність людини і тварини · спогад про батьківщину