Десь високо блакиттю заливається...
Олекса Стефанович
Десь високо блакиттю заливається,
Десь високо блакиттю захлинається —
Кру-кру-кру, кру-кру-кру...
Не кажи: "журавлі вибираються",
А скажи: "це веселики з нами прощаються,
На вирій знялись, як на світлу зорю,
Срібних криків розсипали гру",
Не кажи: "журавлі вибираються".
Будуть капати журно в твої келіхи
Дні осінні і дні снігостелихи,
Як назвеш — журавлі.
Коли ж скажеш, назвеш їх — веселики,
Пропурхнуть тобі осінь й зима, як метелики,
Дзвенітиме серце у щасті-теплі,
Буде весело навіть у млі.
Так назви ж, наголуб їх — веселики!
Прага, 1923
Про вірш
Ліричний вірш про журавлиний відліт, у якому поет пропонує називати птахів не «журавлями», а «веселиками», щоб осінь і зима промайнули легко, мов метелики. Настрій — світлий, грайливий, з тонкою вірою в чарівну силу слова.
Історія
Вірш датований 1923 роком і належить до празького періоду творчості Стефановича. У ранній ліриці поета яскраво виявилася його любов до словотворчості й мовної гри, а також уважність до народнопоетичних образів.
Відліт журавлів — традиційний символ розлуки, туги й осіннього смутку в українській поезії та народній пісні. Стефанович грайливо полемізує з цією традицією: він пропонує неологізм «веселики», протиставлений «журавлям» з їхнім звуковим зв’язком зі словом «журба».
Форма
Вірш написано анапестом із довгими рядками змінної довжини й дактилічними закінченнями (заливається — захлинається — вибираються — прощаються; келіхи — снігостелихи — веселики — метелики). Римування переважно суміжне, з характерною наспівністю.
Композиційну роль відіграє рядок-рефрен «Не кажи: «журавлі вибираються»», що обрамлює першу строфу, і фінальний заклик «Так назви ж, наголуб їх — веселики!». Звуконаслідувальне «Кру-кру-кру» вводить у вірш живий голос птахів.
Як читати
Перші рядки малюють небо, де щось «блакиттю заливається» й «захлинається», а потім лунає журавлине «кру-кру-кру». Звук передує образу: читач спершу чує відліт, а вже потім бачить птахів, що «на вирій знялись, як на світлу зорю, / Срібних криків розсипали гру».
Головна думка вірша — віра в магію називання. Якщо назвати птахів журавлями, то осінні дні «будуть капати журно в твої келіхи» — смуток переливатиметься в душу. А якщо назвати їх «веселиками», осінь і зима «пропурхнуть… як метелики», і серце «дзвенітиме… у щасті-теплі».
Цей грайливий заклик має глибший сенс: людина сама обирає, як сприймати світ і власну долю. Слово не лише описує, а й творить настрій, змінює реальність. Для поета, що жив на чужині, така настанова — спосіб опиратися журбі, наголубивши навіть розлуку ніжною, веселою назвою.
Теми: відліт журавлів · сила слова · подолання смутку · осінь · мовна гра