Дивний образе таємний,
Що негадано-неждано
Із далека — із незнана
У кімнату цю принісся
І спинився на стіні,
Я прохаю нелукаво —
Од лукавого, од злого,
Од недоброго усього
Ти присутністю своєю
Цю родину бережи,
А найбільше бережи ти
— Наймолитвенніше прошу —
Тую дівчину хорошу,
У котрої на колінах
Задрімало дві коси.
Прага, 1929
Вірш-молитва до таємничого образу, що несподівано з’явився на стіні кімнати: поет просить його оберігати родину, а найбільше — дівчину, яка задрімала, поклавши на коліна дві коси. Настрій — тихий, ніжний, побожний.
Вірш написано в Празі 1929 року. Релігійність Стефановича виявляється не лише у віршах на біблійні сюжети, а й у камерних, побутових текстах, де звичайне життя освячується молитвою. Цей твір поєднує інтимну любовну лірику з побожним зверненням до ікони чи образу.
Таємничість образу, що прийшов «із далека — із незнана», дає змогу прочитати його і як ікону, принесену до оселі, і як світлову пляму чи відблиск на стіні, у якому поет побачив знак присутності вищої сили.
Вірш написано чотиристопним хореєм, переважно неримованим («Дивний образе таємний, / Що негадано-неждано»), з окремими римами (прошу — хорошу) й внутрішніми співзвуччями. Такий вірш наближається до молитовного речитативу.
Композиція — одне розгорнуте речення-звертання, що наростає від загальної просьби («Цю родину бережи») до найважливішої («А найбільше бережи ти… / Тую дівчину хорошу»). Повтори «Од лукавого, од злого, / Од недоброго усього» відтворюють інтонацію народної молитви-оберегу.
Вірш починається з дива: образ «негадано-неждано» приніс себе в кімнату й «спинився на стіні». Ліричний герой не розпитує, звідки він, а одразу звертається до нього з довірою, «нелукаво» — тобто щиро, без задньої думки.
Просьба про захист родини від «лукавого», «злого» й «недоброго усього» звучить як давній оберіг. Але поступово стає ясно, що головне для ліричного героя — дівчина, за яку він молиться «наймолитвенніше». Почуття любові виражене опосередковано, через турботу й молитву.
Фінальний образ — дівчина, «у котрої на колінах / Задрімало дві коси», — надзвичайно ніжний і пластичний. Задрімали не дівчина, а коси, і ця деталь переносить увагу на тишу, спокій, домашній затишок. Вірш стверджує святість простого людського щастя, яке гідне божественної опіки.
Теми: молитва · оберіг родини · ніжне кохання · домашній затишок · диво в буденному