Музики
Олекса Стефанович
Ой, заграли музиченьки на горбу,
Аж гуде, так бухка бубон: бу-бу-бу!
Скрипка співом, срібним співом залилась:
"Гей, до нас, веселі, світлі, гей, до нас!
Хто не вміє веселитись — научись!
Чи ти чуєш, як ми з бубном обнялись,
Як нам зелено, шалено? Коли так,
Що ж би, парубче, був з тебе за козак,
Аби дівчини ти зараз не схопив,—
То ж я знаю, скільки в тебе там вогнів!
Аби з нею в блиски-скоки не пішов?
Що ж би в тебе за юнача була кров,
Що ж би, парубче, був з тебе за козак?"
Бубон грима, бубон бухка: "Так-так-так!"
Співи сріблом ллють на вулицю з горба:
Хай ховається, де є, яка журба!
Не накручуйте ви лірних в серці корб!
Ой, веселий, ой, веселий же наш горб!
Здивувалось у блакиті золоте:
"Звідки мак той такий буйний там цвіте?
Цілий день лежав зелений там обрус.
Прихилюсь но я та зблизька роздивлюсь".
Прихилилося злотисте до горба:
"Ой, яка ж тут та веселая юрба!
Не півонії тут квітнуть і не мак,—
То дівчата червоніли мені так.
Як же гарно хтось, як весело співа!
Яким ходором так ходить голова!
О, яке тут все рухливе і живе,
Просто в душу срібний спів мені пливе!
Ой, зрадів, забився срібний мені птах,
Ой, мигтить мені, мигтить мені в очах!
Чи здається, чи хвилює то блакить,
Чи то горб так, чи в мені гуде-дзвенить?"
Каже мати до Івася: "Подивись,
Як заграло ясне сонце — блись-блись-блись,
То злотистим, то рожево-вогняним...
Що ж це сталося сьогодні з золотим?
Не прийшла ще цим веселощам пора.
Раз лиш на рік, на Великдень, воно гра!"
Грають, грають музиченьки на горбу:
Скрипка сріблом ллє, а бубон: бу-бу-бу!
1923
Про вірш
Радісна великодня картина сільського свята: на горбі грають музики, скрипка кличе до танцю, парубки й дівчата кружляють, а саме сонце дивується буйному цвітові людської веселості.
Історія
Вірш датовано 1923 роком — ще волинським періодом творчості Стефановича, до його переїзду в Прагу. Рання лірика поета багато черпала з побуту й фольклору рідного краю: сільських свят, великодніх ігор, народної музики.
Тема великодніх гулянь на горбі, з традиційною вірою в те, що на Великдень «сонце грає», пов’язує вірш із народними повір’ями й із пізнішими дитячими віршами автора, зокрема «На Великдень».
Форма
Вірш написано довгим хореїчним рядком (шестистопний хорей з усіченою останньою стопою) і суміжним римуванням чоловічими римами («горбу — бу-бу-бу», «залилась — до нас»). Двовірші-дистихи надають текстові танцювальної, приспівної ритміки.
Важливу роль відіграє звуконаслідування: «бу-бу-бу», «так-так-так», «блись-блись-блись». Кільцева композиція — перший і останній двовірші про музик на горбі — замикає вірш, як мелодію, що повертається до початкового мотиву.
Як читати
Вірш поліфонічний: говорять скрипка, бубон, сонце, мати й маленький Івась. Скрипка закликає парубка показати козацьку вдачу й схопити дівчину до танцю, бубон підтакує, а співи сріблом ллються з горба, проганяючи журбу.
Несподіваний поворот — сонце, яке, побачивши з неба «буйний мак» дівочих стрічок і вбрань, нахиляється ближче й саме хмеліє від веселощів. Так народне повір’я про великоднє «грання» сонця отримує поетичне пояснення: світило заражається людською радістю.
Діалог матері й Івася наприкінці додає казкової наївності й підкреслює винятковість свята: «раз лиш на рік, на Великдень» сонце грає. Вірш варто читати як гімн життю, юності й єдності людини з природою у святковий день.
Теми: Великдень · народне свято · радість життя · фольклорні повір’я · музика і танець