На боні

Про вірш

Сонет-спогад про сходження на гору Бону в Кременці: з вершини відкривається широка панорама волинської землі з селами в садах і золотими банями Почаївської лаври вдалині.

Історія

Вірш датовано Прагою 1930 року, але написано його з пам’яті про рідну Волинь. Бона — замкова гора в Кременці, названа на честь королеви Бони Сфорци, а Почаївська лавра — головна святиня краю, видима з навколишніх височин.

Звернення до форми сонета зближує Стефановича з київськими неокласиками і з празькими поетами, які цінували класичну строгість форми. Для емігранта цей пейзаж — водночас реальний спогад юності й образ утраченого раю.

Форма

Це класичний сонет із чотирнадцяти рядків, написаний п’ятистопним ямбом. Катрени римуються кільцево за схемою АББА АББА («розгоні — кусок — крок — дзвоні», «Боні — гурток — хмарок — долоні»), терцети мають схему ВВГ ГГГ («птах — полях — обмаїв», «зазолотів — Почаїв — лісів»).

Ритм перших рядків уповільнений, з трикрапками, що передають задишку підйому; у терцетах розгортається широка, розлога фраза, яка відповідає панорамі з висоти.

Як читати

Перший катрен — рух: жарти, сміх, «легкий розгін», а далі крутіший схил і «затриманіший крок». Поет передає фізичне відчуття сходження, підсумоване образом гори «у соняшному дзвоні».

Другий катрен — вершина і подив простору: краєвид лежить, «неначе на долоні». Терцети розгортають саму панораму: Кременець очима птаха, села, «розгублені в полях» і щедро «обмаєні» садами. Дієслово «обмаїв» додає образові святковості.

Кульмінація — Почаїв, що «зазолотів» над синявою лісів «четою глав». Духовний центр краю постає з-за обрію, як видіння. Сонет читається як любовне освідчення Волині, де природа, історія й віра становлять єдиний світ.

Теми: волинський пейзаж · туга за батьківщиною · радість юності · Почаївська лавра · простір і висота