Багрим, недобрим колом,
Так, мов його не треба,
Так, як іще ніколи,
Сонце упало з неба.
Дням голова відтята,
Захід – кривава повідь.
Щоб море вогню залляти,
Вилили море крови.
Багато крови, багато,
Та ради не дасть огневі, —
От-от він прорве загати
І рине по всьому небі.
Пожар півнеба кривавить.
Мовчать на дзвіницях дзвони.
Ніхто не спитає навіть:
“Чом захід такий червоний?”
Багрим, недобрим колом,
Так, мов його не треба,
Так, як іще ніколи,
Сонце упало з неба.
Прага, 1923
Полум’яний патріотичний твір про незламну вірність рідній землі, пам’ять предків та високий обов’язок захисту свободи України.
Поезія належить до багатого доробку автора (Олекса Стефанович), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.
Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Багрим, недобрим колом»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («От-от він прорве загати») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Сонце упало з неба») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · пейзажна лірика · краса і гармонія