Такі непримиренність і напруга
У спразі все нетребне побороть —
Хай проклятою буде моя плоть,
Що слабшою вона від мого духа!
Ще княжая була на нім кольчуга,
Великий, староруський ще Господь
Провадив українську його лодь —
І твердла і росла його потуга.
"Нащо слова?" Багато був він більш,
Ніж сірий і камінний його вірш,
Не тільки бо вознесла на прапорі,
А й в серці йому випекла мета
Ту заповідь, що кликала все д’горі:
"Одвага. Непохитність. Чистота".
Мітгенвальд, 1946
Сонет-епітафія Олегові Ольжичу: поет вшановує непримиренну волю друга, його княжу духовну поставу й заповідь «Одвага. Непохитність. Чистота».
Сонет позначено Міттенвальдом 1946 року — це відгук на загибель Олега Ольжича в нацистському концтаборі Заксенгаузен у червні 1944 року. Стефанович знав Ольжича з Праги, де обидва належали до кола поетів так званої празької школи.
Ольжич — автор збірок «Рінь», «Вежі», «Підзамчя», поет-воїн, у ліриці якого панували стоїчний героїзм, культ волі й давньоруські образи. Стефанович творить його портрет мовою самого Ольжича, з кольчугою, княжою «лоддю» й аскетичним, «камінним» віршем.
Сонет написано п’ятистопним ямбом. Катрени мають кільцеве римування АББА АББА («напруга — побороть — плоть — духа», «кольчуга — Господь — лодь — потуга»), а терцети організовано як суміжний двовірш і перехресний чотиривірш («більш — вірш», «прапорі — мета — д’горі — чистота»), що нагадує англійську кінцівку.
Мова сонета суворо-урочиста: архаїзми («лодь», «староруський», «д’горі»), інверсії, цитати в лапках. Завершальний рядок-девіз із трьома іменниками звучить як карбований напис.
Перший катрен відтворює внутрішню напругу героя, готового проклясти власну плоть, якщо вона виявиться слабшою за дух. Це квінтесенція ольжичівського аскетизму, вольового подолання «всього нетребного».
Другий катрен вписує Ольжича в історичну тяглість: на ньому ще «княжа кольчуга», його «лодь» провадить староруський Господь. Так поет підкреслює, що Ольжич мислив себе спадкоємцем Київської держави.
Терцети говорять про співвідношення слова й чину: «Нащо слова?» — Ольжич був більшим за свій «сірий і камінний» вірш, бо мету не лише проголошував, а й носив, «випечену» в серці. Заповідь «Одвага. Непохитність. Чистота» стає моральним заповітом для живих. Сонет читається як пам’ятник другові, викарбуваний у класичній формі.
Теми: пам’ять про Ольжича · сила духу · героїчний ідеал · слово і чин · княжа спадщина