Сипнув як стій з тієї хмарки,—
Не зчувся, коли вщух...
Як зелено зробилось в парку
Після дощу!—
Немов звичайний там над містом,
Між димів і домів,—
Над листом — зелено-краплистим
Він прошумів.
Виблискують калюжки між камінням,
Неначе порозбиванії скелка,
І тає, зацілована промінням,
Зелено-фіолетова веселка.
25.VI.1928
Легка пейзажна замальовка про міський парк після раптової зливи: свіжа зелень, блискучі калюжі й веселка, «зацілована промінням».
Вірш датовано 25 червня 1928 року; на той час Стефанович уже жив у Празі. Міський парк, «дими й доми» вказують на празькі враження, хоча вірш позбавлений будь-яких історичних чи національних мотивів і цілком присвячений хвилинному стану природи.
Такі пейзажні мініатюри показують ліричну, імпресіоністичну грань поета, менш відому поряд із його героїчними поемами.
Перші дві строфи поєднують чотиристопний ямб із коротшими тристопними й двостопними рядками; римування перехресне, з контрастом жіночих і чоловічих рим («хмарки — парку», «вщух — дощу»). Обривисті короткі рядки передають раптовість зливи.
Остання строфа переходить у довгий п’ятистопний ямб із жіночими римами («камінням — промінням», «скелка — веселка»), і ритм сповільнюється, як після дощу. Ця зміна метра — головний композиційний прийом вірша.
Перша строфа фіксує момент: дощ «сипнув як стій» і стих раніше, ніж встигли помітити. Вигук «Як зелено зробилось в парку / Після дощу!» передає безпосереднє, майже дитяче захоплення свіжістю.
Друга строфа порівнює дощ над парком із тим, що прошумів «між димів і домів» міста: тут він зустрівся з листям, і листя стало «зелено-краплистим». Неологізм-композит точно схоплює блиск мокрої зелені.
Фінал — гра світла: калюжі сяють, мов «порозбиванії скелка», а веселка тане, «зацілована промінням». Вірш читається як миттєвий знімок краси, яка народжується з дрібниць і зникає на очах.
Теми: краса природи · міський пейзаж · миттєвість вражень · світло і колір · оновлення