Різдвяна казка
Олекса Стефанович
М. К.
Що за дивна то новинка
Стала в лісі —
Засвітилася ялинка
На узліссі!
Свічечок на гілках — сила
Пресиленна —
І червона й синя й біла
І зелена!..
А горішків і цукорків —
Без рахунків!..
А під нею — цілі горки
Подарунків!..
Позбігалися із гаю
Зайці й білки,
А вона їм простягає
Свої гілки.
"Грійте вогниками лапки,
Грійте ніжки,
А після — цукорки, ябка
Та горішки..."
Як нагрілись нахололі
Їхні шубки,
Всі горішки покололи
Гострі зубки.
І цукорки їм припали
До сподоби. —
Дай ще більше, то замало
Їх було би!
Не лишилася ні криха
І від яблук...
Все їх бавило — і дзиґа
І кораблик...
Всі дарунки знадобились,
Всі гостинці.
Тільки зірка залишилась
На ялинці.
В темний гай з ялинки сяє
Тільки зірка.
І ялинка каже заям
І вивіркам:
"А тепер ідіте спатки,—
Я вберуся
І навідаю ту хатку,
Де Маруся".
Прага, 1940
Про вірш
Різдвяна казка для дітей про чарівну ялинку на узліссі, що зігріває й обдаровує зайців і білок, а потім іде з зіркою до хатки дівчинки Марусі.
Історія
Вірш присвячено М. К. і датовано Прагою 1940 року; ім’я Маруся у фіналі, ймовірно, вказує на адресатку. Той самий присвятний ініціал стоїть і над «Зайчиками» (1936), тож обидва вірші складають своєрідний дитячий цикл.
Звичай різдвяної ялинки, перейнятий у Центральній Європі, Стефанович поєднує з українською казковою традицією, де звірі говорять, а свято приносить дива всім живим істотам.
Форма
Вірш написано хореєм: чотиристопні рядки чергуються з двостопними, утворюючи чотиривірші з перехресним римуванням («новинка — ялинка», «лісі — узліссі»). Короткі рядки-відгуки створюють ефект луни й підстрибуватого ритму.
Казкова інтонація підсилена повторами, вигуками, переліками («І червона й синя й біла / І зелена!»), дитячою лексикою («спатки», «ябка») і прямою мовою ялинки.
Як читати
Перша частина — диво появи: на узліссі засвітилася ялинка з різнобарвними свічками, горішками, цукерками й подарунками. Поет описує це багатство очима дитини, з радісним захопленням.
Друга частина — свято звірят: зайці й білки гріють лапки біля вогників, лущать горішки й бавляться дзиґою та корабликом. Тут відчутна перекличка із «Зайчиками»: холод і голод, про які йшлося раніше, нарешті переможено добротою.
У фіналі, коли всі гостинці роздано, на ялинці лишається тільки зірка, і ялинка йде «навідати ту хатку, де Маруся». Звірине свято перетікає в людське, а зірка — Віфлеємський знак — несе світло дитині. Вірш читається як казка про щедрість і про Різдво як свято, що зігріває кожного.
Теми: Різдво · дитяча казка · щедрість і доброта · дружба з природою · святкове диво