Сонет
Це — буремно випнуте вітрило,
Що човна нестримано жене.
Це — велике серце вогняне,
Що над степом сонцем засвітило.
Стомогутньо випростані крила,
Що між ними рокіт не засне.
Чудо ясне,— дивне і страшне:
Ожила земля й заговорила.
Клекотіння крови і вогню.
Громове — розвиднитися дню!
Встати дню із чорної безодні!
Спалах Крутів, Похід і Базар,
Гаряче розжеврене сьогодні
І майбутній праведний пожар.
Урочистий сонет, у якому Шевченко постає як вітрило, вогняне серце й крила нації, а його слово — як джерело всієї української боротьби від Крут до майбутнього. Настрій — патетичний, гімнічний і пророчий.
Сонет належить до Шевченкіани Олекси Стефановича — циклу творів, у яких поет празької школи осмислює постать Кобзаря як духовного осердя української історії. Для еміграційних поетів міжвоєння Шевченко був символом невгасимого національного духу, що живив визвольні змагання 1917–1921 років.
У фіналі сонета згадано ключові події новітньої історії: бій під Крутами 1918 року, Зимовий похід Армії УНР і трагедію під Базаром 1921 року, де більшовики розстріляли 359 учасників Другого Зимового походу. Ці події поет прямо виводить із Шевченкового слова, роблячи його співучасником боротьби за державність.
Твір має класичну форму сонета: два катрени й два терцети. Він написаний п'ятистопним хореєм — розміром енергійним і стрімким, що добре пасує до образів руху й пориву. Катрени мають кільцеве римування (вітрило — жене — вогняне — засвітило; крила — засне — страшне — заговорила), а терцети римуються за схемою CCD EDE (вогню — дню — безодні; Базар — сьогодні — пожар).
Синтаксис побудований на анафорі «Це — ...», яка у катренах перетворює текст на ланцюг визначень, а в терцетах змінюється на називні та окличні речення. Таке ущільнення інтонації від описової до вигукової створює наростання, що завершується образом «праведного пожару».
Сонет не називає Шевченка в тексті, але кожен образ є його метафоричним визначенням. «Буремно випнуте вітрило» жене човен історії, «велике серце вогняне» світить над степом, мов сонце, «стомогутньо випростані крила» несуть невгасимий рокіт. Шевченко постає силою, що надає руху всій нації.
Ключовий рядок другого катрена — «Ожила земля й заговорила». Шевченкове слово розуміється як диво воскресіння, «ясне, дивне і страшне», завдяки якому німа земля здобула голос. Ця думка перегукується з ідеєю Кобзаря як пророка, що пробудив народ.
Терцети переносять образ у вимір історичної дії: «клекотіння крови і вогню» веде до світання, а Крути, Похід і Базар з'являються як прямі наслідки Шевченкового заклику. Останній рядок — «майбутній праведний пожар» — звучить як пророцтво: боротьба не завершена, і слово Шевченка ще запалить нові покоління.
Теми: постать Шевченка · національне пробудження · визвольні змагання · героїзм і жертовність · пророцтво майбутнього