Шуми і шелести, шуми і шелести...

Про вірш

Динамічна картина осінньої бурі в саду: дерева шумлять, рокочуть, а жовте й червоне листя кружляє, наче рій метеликів. Вірш вируючий, музичний і захоплено-схвильований.

Історія

Вірш написано в Празі 1931 року і належить до зрілого періоду творчості Олекси Стефановича. Поет був майстром звукопису, і цей твір — один із найяскравіших прикладів, де пейзаж творять насамперед звуки й ритм.

Каштани, клени, ясени й берести — дерева як рідної Волині, так і празьких парків. Осінній мотив, що звучить у багатьох віршах Стефановича, тут подано не в елегійному, а в бурхливому, святковому ключі.

Форма

Вірш написано дактилем із чергуванням чотиристопних і тристопних рядків і дактилічними римами, перехресно розташованими (шелести — берести, широкою — неспокою; білокориця — твориться, дереві — метелеві). Довгі дактилічні закінчення створюють ефект хвилі, що відкочується.

Звукова організація надзвичайно насичена: алітерації на «ш», «с», «р» («Шуми і шелести», «Клени рокочуть»), повтори «Що тільки коїться, що тільки твориться», ряд дієслів «Сіються — в’ються — рояться». Неологізми «метелиця», «метелиха» від «метелик» поєднують образи хуртовини і метеликів.

Як читати

Перша строфа вводить бурю через звук: шуми і шелести «хвилею котять», розгойдуються ясени й берести, неспокій охоплює каштани. Сад постає живою істотою, що тремтить і хвилюється.

Друга строфа нарощує напругу: клени «рокочуть», «кипить білокориця», буря — «на кожному дереві». Вигук «Що тільки коїться, що тільки твориться» передає захоплення спостерігача стихією, яка перетворює сад на стихійну завірюху.

У третій строфі хаос оборачується красою: жовті й червоні листки «сіються — в’ються — рояться», як метелики, і сад «захлинається дзвонами». Осінь бачиться не як в’янення, а як останнє палке свято барв і звуків. Вірш утверджує життєвість навіть у моменті прощання.

Теми: осіння буря · краса природи · музика слова · стихія і рух · свято барв