Скільки в неї курчаток-пискляток,
Мацюпусеньких дзьобиків тих?
Двоє... четверо... вісім... десяток!
Десять діточок дав їй Пан-Біг.
Боже милий, бур’ян той кропиви —
Це для них уже ліс, цілий ліс!
Там ховатись, як близько той сивий,
Той крилатий, що вчора щось ніс.
Поховаються, зникнуть в тім лісі.
Вдар в дзвіночок: ціп-ціп, ціп-ціп-ціп...
І, як м’ячики, звідти чи звідси
Сипле їх біло-жовтенький дріб.
Ніжна побутова замальовка про квочку з десятком курчат, для яких кропива — цілий ліс, а яструб — смертельна загроза. Вірш сповнений теплого гумору, замилування і тихої вдячності за просте життя.
Вірш належить до тієї частини творчості Олекси Стефановича, де поет із любов’ю й гумором зображує сільський побут і дрібні радощі життя. Такі замальовки контрастують з його урочистою історичною та релігійною лірикою, показуючи іншу грань таланту — здатність бачити світ очима дитини.
Образ подвір’я з квочкою та курчатами, гукання «ціп-ціп» і бур’ян кропиви — спогади волинського дитинства, які в еміграції набували особливої ваги. Поезії такого типу легко входять і в дитяче читання, хоча написані без спрощення.
Вірш написано тристоповим анапестом із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що надає йому жвавості та співучості. Римування перехресне: пискляток — десяток, тих — Біг; кропиви — сивий, ліс — ніс.
Три катрени поєднано інтонаціями живої мови: лічбою «двоє... четверо... вісім... десяток!», вигуком «Боже милий», звуконаслідуванням «ціп-ціп, ціп-ціп-ціп». Пестливі слова «мацюпусеньких», «діточок», «біло-жовтенький» творять лагідну звукову атмосферу.
Перша строфа побудована як здивована лічба: оповідач рахує курчат, і з кожною цифрою радість зростає. Фраза «Десять діточок дав їй Пан-Біг» переносить на квочку людське материнство й вписує подвір’я в божественний порядок світу.
Друга строфа змінює масштаб: кропива для курчат — «цілий ліс», де можна сховатися від «сивого, крилатого» яструба, що вчора щось ніс. За дитячою простотою проступає усвідомлення небезпеки й крихкості малого життя, яке потребує захисту.
Фінал повертає радість: досить калатнути в дзвіночок, і курчата висипаються з укриття, «як м’ячики», біло-жовтим дробом. Поет милується життєвою силою, що перемагає страх. Вірш учить уважності до малого й бачення дива у звичайному.
Теми: сільський побут · материнська турбота · крихкість життя · замилування дрібницями · дитячий погляд на світ