Із Подєбрад до Праги і назад,
Щоб завтра знов полинути, як птиця,
Якій ніде надовго не спуститься,
Якій простір і вітер, а не сад.
Хай вигнання часами у стократ
Бува темніш і тяжче, ніж темниця, —
Іще ясніш і різьбленіше сниться
На чорнім тлі золотоверхий град.
Давно душа подружена з піснями —
І виться б їм над ночами і днями,
Але мудріш од співу німота —
Владніше струн уміє вона звати
У висоту, де світиться мета
І віє дух офіри і посвяти.
Прага, 1929
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Олекса Стефанович), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени й два терцети. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Із Подєбрад до Праги і назад»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («На чорнім тлі золотоверхий град») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («І віє дух офіри і посвяти») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · філософія серця · сонетна форма