Це повітря — вино з льоднику,
Що було закорковане роки.
Так дзвенять у морозному кроки,
Мов по мідному йдеш хіднику.
А раптовні сиренні гудки —
Голосні, як, здається, ніколи...
Як яскраво вогні покололи
Темноликі дзеркала ріки!
Чи ясніше вони угорі,
Чи ясніш засвітились одбиті?..
Як нові або щойно обмиті,
Кришталіють нічні ліхтарі.
О, як добре мені, що оден,
І як легко мені, що голоден,—
Тільки синії вина безоден,
Тільки срібнії сурми сирен!
Прага, 1930
Зимова нічна прогулянка містом обертається для самотнього й голодного героя станом сп’яніння морозним повітрям, вогнями і звуками сирен. Вірш парадоксально радісний, сповнений гострого відчуття свободи.
Вірш написано в Празі 1930 року. Олекса Стефанович жив в еміграції в постійних нестатках, і рядки «як легко мені, що голоден» — не лише поетичний парадокс, а й відлуння реального досвіду емігрантського життя.
Міський пейзаж із сиренами, ліхтарями та річкою, у якій віддзеркалюються вогні, нагадує нічну Прагу з її Влтавою. Поет перетворює буденну урбаністичну картину на майже містичне переживання чистоти й піднесення.
Чотири катрени тристопного анапеста з кільцевим римуванням (льоднику — хіднику, роки — кроки; гудки — ріки, ніколи — покололи). Анапестичний ритм надає віршу легкості, подібної до бадьорих кроків морозної ночі.
Остання строфа побудована на внутрішній римі й паралелізмі: «оден — голоден — безоден — сирен», «Тільки синії вина... Тільки срібнії сурми». Нагнітання співзвуч робить фінал схожим на захоплений вигук.
Перший образ задає тон усьому вірша: повітря — це «вино з льоднику», роками закорковане. Мороз п’янить, а кроки дзвенять, «мов по мідному йдеш хіднику». Звичайна ніч стає святом відчуттів.
Друга і третя строфи загострюють сприйняття: сирени голосні, як ніколи, вогні «покололи» темні дзеркала ріки, ліхтарі «кришталіють», ніби щойно обмиті. Поет не може розрізнити, де світло яскравіше — вгорі чи у відображенні, і ця гра віддзеркалень створює враження подвоєного, очищеного світу.
Фінал несподіваний: самотність і голод не пригнічують, а звільняють. Людина, яка нічого не має, відкрита до «синіх вин безоден» і «срібних сурм сирен». Вірш говорить про аскетичну радість і внутрішню свободу, яку можна знайти навіть у злиднях, якщо душа здатна захоплюватися світом.
Теми: зимова ніч · самотність і свобода · міський пейзаж · емігрантські злидні · радість буття