Ялинка
Олекса Стефанович
І
Не лише міста і села,
Людські села і міста,
Облетіла вість весела
Про сповитого Христа.
Скрізь пронеслася по світі,
Скрізь той вітер пролетів...
Як рокочуть верховіття
Розколиханих садів.
Од стеблинки при дорозі
До хмарини угорі —
Все у радісній тривозі,
Все у сяєві зорі.
Всюди радість господарить,
Все дари приготовля...
Як ті "Царіє со дари",
Поспішає вся земля
Привітати немовля.
II
А найбільше з дарами квапливе,
А найбільше щасливе, ясаве —
Царство зелене шумливе,
Шумливе та кучеряве.
Найбільшая радість в природі —
Зеленая радість лісів і садів...
Вгинатися будуть од квітів, плодів
Столи у господній господі!
Сливи щодня наливаються солодом,
Сливи солодкими стали, як мед.
Груші між вітами світяться золотом,
Груші запалять зелений намет.
Світиться груша і яблуко світиться...
Квіти конвалій питаються вас:
"Гарна для Панни Пречистої китиця
Буде з пахучих роздзвонених нас?"
Вишні залляли зелене метелево
Радісно-краплим червоним дощем....
Кожная квітка і кожнеє дерево
Дари готує в таємний Бетлєм.
ІІІ
В краю, де Півночі влада,
В білому полі одна,—
Тільки ялинка сумна,
Тільки ялинка не рада.
"Добре їм там,
Під небом ласкавим,
Під сонцем яскравим...
Що ж я йому дам?
Таж на моїм деревці
Ні ягодинки,—
Тільки сніжинки оці,
Тільки сніжинки..."
Але що це — сниться чи ява?
Хтось ялинку світлом залива,
Хтось крилом од вітру закрива —
І голублять розласкавлені слова:
Не журися, моя сирото,
Не сумуй, деревце моє гоже —
З цього часу без тебе ніхто
Не ославить народження Боже,
Як осяєш ти свято Різдва,
Як усі тобі будуть радіти!
А найбільше — найменші єства,
А найбільше радітимуть діти,
Як ти вмітимеш вабити їх,
Як ти красно для їхньої втіхи
Позолотиш на гілках своїх
Помаранчі, цукерки, горіхи!
І не будуть оці льодові,
А полум’яних сила-силенна
Загориться зірок на тобі,
Моя з віку до віку зелена!
Не журися ж, ялинко мала,
Королівно Різдвяного свята —
До сьогодні ти бідна була,
Від сьогодні ти будеш багата!
Прага, 1933
Про вірш
Різдвяна поетична легенда про те, як уся природа поспішає з дарами до новонародженого Христа, а бідна північна ялинка, якій нічого дати, отримує найбільшу честь — стати окрасою свята. Настрій — радісний, казковий і зворушливо-ніжний.
Історія
Вірш написано в Празі 1933 року. Олекса Стефанович був одним із найрелігійніших поетів празької школи, і біблійні та різдвяні мотиви посідають у його творчості важливе місце. Водночас він тонко відчував фольклорну стихію — колядки, легенди, апокрифічні оповіді про природу, що вшановує Бога.
Сюжет вірша спирається на поширену в європейській традиції легенду про походження різдвяної ялинки: убоге деревце, що не мало дарів для Дитяти, було прикрашене світлом зірок. Стефанович переносить його в український контекст, поєднуючи церковні ремінісценції («Царіє со дари») з дитячою, казковою інтонацією.
Форма
Поема поділена на три частини з різною ритмікою, що підкреслює зміну настрою. Перша написана чотиристопним хореєм із перехресним римуванням — це урочиста й легка, мов колядка, оповідь про вість, що облетіла світ. Друга частина звучить розлогим дактилем із дактилічними римами (солодом — золотом, світиться — китиця), передаючи пишність садового цвіту й достиглих плодів.
Третя частина найбільш строката: короткі рядки сумної ялинки чергуються з довшими, тринадцяти- й чотирнадцятискладовими, анапестичними рядками утішального голосу. Перехресне римування й численні звертання («Не журися, моя сирото», «Королівно Різдвяного свята») надають фіналу інтонації колискової або благословення.
Як читати
У першій частині вість про народження Христа облітає світ, і вся природа — «од стеблинки при дорозі до хмарини угорі» — сповнюється «радісною тривогою». Порівняння землі з тими, хто несе «Царіє со дари», пов'язує природне пробудження з літургією: світ сам стає храмом.
Друга частина — гімн щедрості південних садів: сливи наливаються медом, груші світяться золотом, вишні сиплють червоним дощем, конвалії мріють стати китицею для Пречистої. Кожне дерево готує дари «в таємний Бетлєм». Ця барвиста, майже лубочна картина створює контраст із третьою частиною.
На тлі такої пишноти ялинка в білому північному полі — сирота, яка має лише сніжинки. Проте саме їй голос, що «крилом од вітру закрива», обіцяє найбільшу славу: на ній засяють зорі, її прикрасять для дітей, вона стане «королівною Різдвяного свята». Притчевий зміст прозорий: Бог цінує не багатство дарів, а покору й щирість серця, і найбідніші стають найбагатшими.
Теми: Різдво Христове · щедрість природи · покора і смирення · дитяча радість · диво перетворення · різдвяна легенда