Лебідь
Олександр Олесь
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, —
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.
Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров’ю сходив, тихо умирав.
Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.
Стрепенулась зграя, закричала біла:
“Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!” —
І ганебно спати більше не змогла.
Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?
2.IV.1917
Про вірш
Символістська поема-притча про гордого білого лебедя, що втілює чистий ідеал волі, шляхетності й творчості, якого цькує та намагається знищити зграя чорних круків. Незламність духу перед обличчям смерті.
Історія
Написаний у бурхливому 1917 році — у розпал революційних змагань за Українську Народну Республіку. Твір став метафорою боротьби молодої української державності проти ворожих сил і хаосу.
Образ лебедя продовжує провідну неоромантичну тему Олеся про трагічну долю самотнього героя-лицаря або високого ідеалу у ворожому оточенні.
Форма
Чотиристопний ямб із чітким строфічним членуванням; динамічна балада з драматичним розвитком сюжету, побудована на різких колористичних контрастах білого й чорного.
Експресивна дієслівна лексика та алітерація шиплячих і глухих звуків передають шум нападу та битвоборство.
Як читати
Білий лебідь постає царем водних просторів і втіленням небесної чистоти: його політ розтинає морок, а голос звучить як гімн красі. Він живе за законами висоти, не знаючи підлості.
Напад круків символізує заздрість і лють ницого світу до всього прекрасного й величного. Пораненому птаху доводиться приймати нерівний бій із чисельним ворогом.
Передсмертна пісня лебедя та його горда загибель стають апофеозом морального тріумфу: фізична смерть не здатна згасити світло високого духу, надихаючи прийдешні покоління.
Теми: символізм · білий лебідь · боротьба світла і темряви · Українська революція 1917 · жертовність · незламність духу