Війна з татарами
Олександр Олесь
Як довідались татари,
Що повстали Холм і Львів,
Землю Галицько-Волинську
Хан їх знищити схотів.
На волинський Володимир
То не хмара чорна йде,
То не грім гуде далекий,
А то військо хан веде.
Виїжджає князь Василько:
“Залиши мій рідний край!”
Але був глухий, як камінь,
Хан татарський Бурундай.
І Василько підпалити
Рідне місто мусив сам
І діставсь живим у руки
На наругу ворогам.
У похід взяли Василька
І під Холм його ведуть:
Як, мовляв, Василька вгледять,
Холм без бою віддадуть.
І Василько йде під мури,
Плаче й камені несе.
Радить він здаватись швидше,
Та каміння кида все.
І холмщани зрозуміли
Князя мову бойову,
Що каміння треба брати
Та камінням в татарву!
“Королю не є ти братом.
Не послухаєм слуги!
Не здамося, повоюєм!
Будуть знати вороги!”
І задумавсь хан татарський:
“Мабуть, сила у їх єсть.
А моє стомилось військо;
Що, як втрачу славу й честь?”
І, подумавши, він крикнув:
“Гей, на коні, вояки!
Коли тут ми заночуєм,
Нападуть на нас вовки”.
І пішло татарське військо.
Холм щасливо врятувавсь,
Та з татарами лихими
Цілий вік король змагавсь.
Олесь Олександр
Про вірш
Драматична історична оповідь про спустошливу навалу орди хана Бурундая на Волинь і самопожертву князя Василька Романовича заради порятунку свого люду. Твір утверджує незламність духу перед лицем трагічної історичної долі.
Історія
Вірш увійшов до славетної поетичної збірки Олександра Олеся «Княжа Україна», написаної у Відні 1920 року в перші роки вимушеної еміграції. Поет поставив собі за мету художньо відтворити історію Русі від найдавніших часів до занепаду державності, проводячи прямі паралелі з тогочасною трагедією втрати Україною незалежності внаслідок більшовицької навали.
В основу твору покладено літописні свідчення Галицько-Волинського літопису про похід темника Бурундая 1259–1260 років, коли волинські князі були змушені власними руками руйнувати укріплення своїх міст. Олесь осмислює цю трагедію як суворий історичний урок ціни розбрату й беззахисності рідної землі перед жорстоким загарбником.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із перехресним римуванням (чергування жіночих і чоловічих клаузул aBaB). Динамічний ритм наслідує енергійні інтонації історичної пісні та літописного переказу.
Поетика багата на звукові контрасти, рефрени й драматичні діалоги («Залиши мій рідний край!»), що загострюють фабульний конфлікт між мовчазною жорстокістю орди та відчайдушним героїзмом волинського правителя.
Як читати
Образ хана Бурундая змальовано як невблаганну, глуху до благань стихію руйнації («глухий, як камінь»), що не знає жалю й милосердя. Натомість князь Василько постає жертовним захисником, трагічна доля якого полягає в необхідності власноруч підпалити Володимир, аби зберегти життя городян.
Вогонь пожежі рідного міста набуває глибокого символічного змісту: це очисна і водночас пекельна мука, через яку проходить українська земля в коловороті війн. Поет наголошує на нерозривному зв'язку між долею правителя та його народу, де особиста воля князя підпорядкована вищому обов'язку.
Фінал твору звучить скорботно, проте залишає відчуття моральної перемоги підкорених над загарбниками. Олесь нагадує сучасникам, що навіть за найчорніших часів поневолення пам'ять про мужність предків залишається дороговказом для майбутнього відродження нації.
Теми: історична пам'ять · княжа доба · боротьба проти загарбників · жертовність і обов'язок · Галицько-Волинське князівство