Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
Мариністичний імпресіоністичний етюд нічного Криму, де теплий подих південного моря та шовковий плескіт хвиль створюють атмосферу таємничої музики природи, що заколисує земні печалі.
Написаний під час подорожі Олеся до Криму (Ялта, Севастополь) у 1905–1906 роках. Кримські враження збагатили палітру поета екзотичними південними фарбами та особливою мариністичною пластикою.
Твір продовжує традицію кримських циклів Лесі Українки та Михайла Коцюбинського, розкриваючи Південь як простір естетичного відновлення сил.
Чотиристопний хорей із суміжним та перехресним римуванням; плинна, хвилеподібна ритміка, що імітує рівномірне накочування хвиль на гальку.
Витончений звукопис, заснований на чергуванні шиплячих і сонорних звуків («ш», «с», «л»), відтворює шумовиння прибою.
Кримська ніч постає одушевленою істотою, що дихає теплом і морем. Образ моря, яке «пісню тихо пише», перетворює стихію на великого митця, чия творчість перевершує людські зусилля.
Ліричний суб'єкт відчуває спокійне розчинення у нічному просторі: темрява не лякає, а огортає оксамитовим захистом від буденних турбот.
Вірш фіксує рідкісну для Олеся мить цілковитого внутрішнього умиротворення, коли людина перебуває в абсолютній гармонії з вічною красою світобудови.
Теми: мариністика · Крим · нічний пейзаж · імпресіонізм · гармонія зі світом · музика хвиль