Заходить сонце
Олександр Олесь
Праворуч — сонце і пожежі!
Палають гір високих вежі,
Палають хвилі вогняні,
І хмари в димі і огні.
Ліворуч — сиза казка ночі,
Чиїсь ласкаві ніжні очі,
Чиїсь зітхання, шелест, шум,
І тихий стогін, тихий сум.
Ліворуч — місяць ллє проміння,
І на воді горить каміння…
Ліворуч — місяць іскри ллє,
Мов в небі золото кує.
Ліворуч — місяць сплів мережку
І застилає нею стежку,
Мов зараз буде в млі ясній
Цариця ночі йти по ній.
…Погасли хвилі, гори, хмари, —
І над землею в’ються чари,
І над землею в’ються сни…
Забудься, серце, і засни…
Італія. 1913
Про вірш
Філософсько-пейзажна елегія передзахідного спокою, де згасання денного сонця налаштовує душу на тиху медитацію про минущість земного шляху та вічну гармонію всесвіту.
Історія
Написаний у період найвищої зрілості поетичної техніки Олеся (збірка «Поезії. Книга IV»), напередодні буремних потрясінь Першої світової війни.
Поет дедалі глибше занурюється у філософське осмислення циклічності життя, шукаючи у закономірностях природи розраду перед невизначеністю майбутнього.
Форма
Чотиристопний хорей із суміжним та перехресним римуванням; повільний, спадний ритмічний малюнок, що відтворює плавне занурення світила за обрій.
Використання теплої золотисто-багряної колористики та стишених звукових образів підсилює атмосферу вечірньої тиші.
Як читати
Захід сонця змальовано як величний сакральний обряд природи: денна метушня вщухає, гасне спека, земля огортається м'якими тінями й готується до спочинку.
Для ліричного героя ця вечірня година стає часом підбиття душевних підсумків. Згасання світла не лякає, а приносить спокій і відчуття причетності до нескінченного коловороту буття.
Твір випромінює глибоку життєву мудрість: вечір і старість мають свою неповторну красу, якщо серце зберегло здатність любити й милуватися досконалістю світу.
Теми: пейзажна лірика · захід сонця · філософська медитація · плин часу · вечірній спокій · гармонія вічності