Над колискою
Олександр Олесь
Спить мій малесенький, спить мій синок…
Спить він, наслухавшись дивних казок.
Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Стогне і виє уже він давно,
Б’ється і стука у наше вікно…
Геть, розбишако, в далекі степи!..
Спи, моя ластівко, солодко спи!
Ось уже й вітер зовсім занімів…
Мабуть, заснуть під намет полетів…
Холодно зараз в лісах і лугах —
Все потонуло в глибоких снігах.
Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,
Затишок хочуть собі відшукать.
Ось, вони вгляділи, кущик стоїть, —
Годі! Давно вже лисичка там спить.
Кинулись знову кудись на грядки —
Ой, там ночують сьогодні вовки.
Краще ви в поле біжіть, за лісок…
Знайдете там ви соломи стіжок —
Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,
щоб не знайшли вас голодні вовки…
Спи ж, мій малесенький, годі гулять…
Зайчики білі давно уже сплять.
Олесь Олександр
Про вірш
Ніжна й водночас тривожна колискова батька над сном маленького сина, де затишок дитячої кімнати протистоїть грізним виттям життєвих бур і вітрів. Поезія втілює безмежну батьківську любов і прагнення захистити крихке дитинство від жорстокого світу.
Історія
Вірш написаний у Києві невдовзі після народження первістка поета — Олега Кандиби (який згодом увійде в історію як видатний поет-неокласик, учений-археолог і діяч ОУН Олег Ольжич). Олександр Олесь був безмежно відданим і ніжним батьком, вкладаючи в колискові для сина всі свої надії та тривоги.
Поезія створена в період реакції після поразки Першої російської революції 1905–1907 років, коли відчуття суспільного мороку та переслідувань посилювало тривогу за майбутнє новонародженого покоління.
Форма
Вірш витримано в чотиристопному амфібрахії з парним і перехресним римуванням. Плавний трискладовий розмір бездоганно відтворює заколисливе хитання колиски й тихий шепіт колискової пісні.
Багатий звукопис із переважанням м'яких шиплячих і свистячих («спить мій малесенький, спить мій синок», «солодко спи»), пестливі звертання («пташко», «ластівко») створюють атмосферу священного материнсько-батьківського тепла.
Як читати
У вірші розгортається драматичний діалог між світлим внутрішнім мікрокосмом колиски та загрозливим зовнішнім світом негоди. Вітер, що «б'ється і стука у наше вікно», постає символом життєвих випробувань, революційних буревіїв та історичних небезпек, які чекають на дитину за порогом домівки.
Батько виступає як охоронець і захисник дитячого спокою, що проганяє ворожі сили природи («Геть, розбишако, в далекі степи!»). Утихомирення вітру дарує дитині можливість заснути під чарами казок, однак тривога ліричного суб'єкта залишається відчутною між рядками.
Поезія Олеся підносить інтимний мотив колискової до рівня філософського роздуму про крихкість людського щастя й обов'язок батьківського благословення сина на важку життєву дорогу.
Теми: батьківська любов · колискова · дитинство і затишок · тривога перед світом · інтимна лірика