Он чужино, чужинонько
Олександр Олесь
Он чужино, чужинонько,
Зрадливая дружинонько!
Одружився я з тобою
Після січі, після бою.
Після січі — посічений,
Після бою — скалічений.
Пішов в хату — не топилось,
Хотів з’їсти — не варилось.
Хотів лягти і спатоньки,
Як десь там, у матінки,
А в головах на весілля
Не подушка, а каміння.
Хотів лиха позбутися,
Додомоньку вернутися —
Стоїть муром ліс дрімучий,
А за лісом гори-кручі.
Ой вихори, не кидайте,
Сирим піском закидайте!
Орли, орли, в небі майте,
Мого тіла не займайте!
Ой вихори, над ворогом
Метіть пилом та порохом!
А ви, орли, в небі майте,
Мою шаблю пригадайте!
Олесь Олександр
Про вірш
Гірка й дошкульна метафорична сповідь вигнанця, де чужина постає в образі зрадливої, нелюбої дружини, до шлюбу з якою героя примусила поразка у кривавій визвольній боротьбі. Твір передає повне духовне й фізичне відчуження українського біженця в європейських містах.
Історія
Твір створено в перший період віденського чи празького вигнання Олександра Олеся, коли сотні тисяч інтернованих вояків Армії УНР та біженців опинилися в таборах чи злиденних умовах за кордоном після краху Української держави.
Олесь тяжко переживав байдужість Європи до долі розтерзаної України і неприкаяність своїх побратимів, для яких чужина стала не омріяним притулком свободи, а мачухою, сповненою злиднів, холоду й морального приниження.
Форма
Написано чотиристопним хореєм із перехресним та суміжним римуванням. Ритмічна канва стилізована під народну весільну або голосильну пісню-дорікання, що надає твору особливої фольклорної достовірності.
Використано характерні народнопісенні паралелізми, тавтологічні повтори («чужино, чужинонько / зрадливая дружинонько», «після січі — посічений, після бою — скалічений») та фольклорні символи безпритульності (каміння замість подушки).
Як читати
Шлюб із чужиною — трагічний парадокс долі пораненого воїна: це вимушений союз, укладений не з любові, а від безвиході після поразки на полі бою. Чужина виявляється жахливою господинею, в хаті якої нема тепла, а їжа не вариться, що підкреслює повний розрив із затишком рідного дому.
Постійне зіставлення з рідною матір'ю («Як десь там, у матінки») загострює контраст між материнським теплом втраченої вітчизни та крижаним холодом чужого простору. Каміння під головою замість весільної подушки підкреслює аскетизм і мучеництво життя в екзилі.
Олесь трансформує соціально-політичну проблему еміграції в глибоку екзистенційну драму втраченого роду й дому. Вірш є одним із найтрагічніших свідчень національної катастрофи 1920-х років.
Теми: чужина і вигнання · наслідки поразки у війні · самотність і злидні · фольклорна стилізація · трагедія еміграції