Печенізька облога Києва

Олександр Олесь

Раз дізнались печеніги,
Що для бою час настав,
Що в Болгарїї далекій
Забарився Святослав.

Наче хмари, бідний Київ
Печеніги облягли,
Загриміли всюди сурми,
Тарабани загули.

А у місті плач і стогін:
Ані вийти, ні ввійти,
Став людей косити голод,
Став в могили їх нести.

А в той час гуляє Претич
З дужим військом за Дніпром…
Та не станеш буйним вітром
І не зробишся орлом.

Полетіли б і сказати:
“Ви на волі, соколи,
А наш Київ сірим муром
Печеніги облягли”.

Стали думати кияни,
Де їм лицаря знайти,
Щоб із міста на той берег
Сміло зважився пройти.

“Я піду!” — хлоп’я говорить.
“Ти ж мале ще, молоде…”
“Я піду”, — хлоп’я говорить
І з вуздечкою іде.

Вийшов з міста, в яр спустився,
Полем швидко перебіг,
Став, постояв, вийшов з гаю,
Йде, неначе печеніг.

Ось і табір, Глянув — війська,
Як тієї сарани!
Коні ржуть, реве худоба,
На триногах казани.

А на сонці сяє зброя,
Сяють, блискають списи…
Як пробитися крізь хмару,
Як пройти через ліси?!

“Де ти, Претич-воєводо,
Де ти, князю Святослав?!” —
Так собі подумав хлопець
І у когось запитав:

“Чи не бачили ви, дядьку,
Тут буланого коня?
Я пустив його на пашу,
Та й заснув на хвильку я…”

“Ні, не бачив… ач, роззява!
Так колись ти і в бою
Задрімаєш і за хвильку…
Стратиш голову свою”.

“Треба йти питати інших…
Де ж він, лишенько моє?!
Гей ти, коню мій буланий,
Гей, озвися, де ти є?!”

Вдалині Дніпро синіє…
Хлопчик плаче, як ягня:
“Чи не бачили ви, дядьку,
Тут буланого коня?”

Ось уже і любий берег,
Хвилі весело шумлять…
Він оглянувся — далеко
Вороги його стоять.

І схопив себе за груди,
На собі одежу рве,
Через мить уже по хвилях
На той берег він пливе.

І нарешті бачать хлопця
Печенізьки вояки,
І за ним біжать, женуться,
Як за сарною вовки.

Туго луки натягають,
Стріли кидають вперед,
То пірне хлоп’я у воду,
То заб’ється в очерет.

Стріли падають у воду,
Наче чорні блискавки…
Попливти б, — але бояться
Печенізьки вояки.

А мале хлоп’я давно вже
Степом котиться-летить…
Сяють вогниками очі,
Серце пташкою тремтить.

Ось уже і рідний табір,
Ось і Претич, вояки…
Ах, здається, по степу він
Розгубив свої думки.

Прибігає, важко диха,
Ледве встоїть на ногах…
Закричав — і гнів палає
В огняних його словах.

“Воєводо і вояцтво!
Ви гуляєте, орли,
А наш Київ, наче хмари,
Печеніги облягли.

Ви гуляєте, а люде
Швидко з голоду помруть,
Швидко з голоду наш Київ
Печенігам віддадуть”.

Пильно слухає вояцтво,
Що розказує хлоп’я…
Меч стискає воєвода
І сідає на коня.

“Вояки! вперед! на поміч! —
Вірний Претич закричав, —
Хай живе наш славний Київ,
Хай живе наш Святослав”.

Обернувся в вулик табір…
Крики, ржання, метушня…
Кожний бравсь за спис, за зброю
І… на огиря-коня.

І злякались печеніги…
Крик пішов і залунав,
Що вертається з походу
Переможець Святослав.

Безліч літ уже минуло,
Вже давно в землі хлоп’я.
І давно вже в серці нашім
Вмерло лицаря ім’я.

Олесь Олександр

Про вірш

Епічна історична поема-балада про мужність безіменного київського отрока, який у часи облоги міста печенігами прорвався крізь ворожий табір і привів допомогу війська Претича. Твір прославляє безкорисливий патріотизм, кмітливість і рятівну звитягу заради порятунку столиці Русі.

Історія

Поема входить до вершинної книги Олександра Олеся «Княжа Україна» (Відень, 1920), присвяченої героїчним і трагічним сторінкам давньоруської історії. Твір покликаний був нагадати українцям у добу поразки державності про незламність предків, які неодноразово відбивали навалу кочівників завдяки мужності окремих героїв.

Фабула безпосередньо спирається на літописний епізод «Повісті минулих літ» під 968 роком, коли печеніги облягли Київ, де перебувала стара княгиня Ольга з онуками, доки князь Святослав воював у Болгарії. Вчинок київського юнака з вуздечкою став вічним символом самовідданої любові до рідного міста.

Форма

Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих рим у чотиривіршах (aBaB). Плавний, баладний темпоритм ідеально пасує для епічного розгортання драматичного історичного сюжету.

Поетична мова насичена літописними топонімами, динамічними дієсловами руху, контрастним чергуванням масових сцен облоги та психологічної напруги індивідуального подвигу хлопця.

Як читати

Олесь майстерно передає атмосферу обложеного Києва: плач жінок, голод, відчай городян і брязкіт ворожої зброї під мурами. Відсутність князя Святослава створює ситуацію крайньої безпорадності, коли порятунок держави залежить від рішення простої людини.

Подвиг юнака змальовано з надзвичайною психологічною вірогідністю. Вдаючи, що шукає зниклого коня з вуздечкою в руках, хлопчик долає ворожий табір не силою меча, а холоднокровною сміливістю та кмітливістю, а згодом долає бурхливий Дніпро під градом стріл.

Прибуття дружини воєводи Претича повертає місту надію та змушує печенізького хана відступити. Твір Олеся виховує почуття національної гідності й нагадує, що порятунок нації народжується з особистої мужності та готовності ризикувати життям заради спільного блага.

Теми: княжа доба · оборона Києва · героїзм і самопожертва · літописні сюжети · патріотичний епос

Усі поети