Тихше, тихше: ходять звірі,
П’ють народну кров вампіри…
Нахиляйтесь,
Пригинайтесь:
Може, мимо пройдуть звірі…
Тихше, тихше —
Хто це дише?
Тихше… тихше…
Тихше, тихше: сплять вампіри,
Упилися кров’ю звірі…
Нахиляйтесь,
Підкрадайтесь,
Як убиті сплять вампіри…
Тихше, тихше —
Хто це дише?..
Тихше… тихше…
Гей, до зброї! Бийте в дзвони!
Будьте смілі, як дракони!
Всіх гукайте,
Всіх скликайте —
Хай гудуть, як громи, дзвони…
Хто там ззаду? —
Кулю гаду!
Хто там ззаду?..
1906
Філософсько-психологічна мініатюра про трагічну скороминущість найвищого людського щастя. Три короткі миті екстазу згасають швидше за подих вітру, залишаючи по собі довге життя, сповнене туги за пережитим дивом.
Поезія розвиває одну з ключових тем європейського та українського модернізму початку XX століття — філософію «миті» (як у творах М. Коцюбинського, М. Вороного, Ш. Бодлера).
Олесь розкриває конфлікт між прагненням людини до вічності та нещадною хронологічною обмеженістю найвищих душевних злетів.
Чотиристопний ямб із лапідарним синтаксисом, багатим на трикрапки, обірвані фрази та паузи, що передають задиханий трепет серця.
Тричастинна композиція строго відповідає послідовності трьох спалахів почуття, створюючи виразну градацію емоційного напруження.
Поет послідовно фіксує три кульмінаційні моменти закоханості: перший погляд, дотик рук або перше зізнання, і нарешті — єднання у поцілунку. Кожна мить варта цілого всесвіту.
Проте неминуча швидкість їхнього згасання підкреслює трагізм земного існування: щастя не можна втримати чи законсервувати, воно спалахує й зникає, мов падаюча зоря.
Твір залишає відчуття високої елегійної печалі: людина приречена жити спогадами про свої «три менти», проте саме ці миті надають її життю справжнього сакрального значення.
Теми: філософська лірика · культ миті · інтимна лірика · плинність часу · неоромантизм · туга за щастям