Ти не прийшла в вечірній час…
Без тебе день вмирав сьогодні,
Без тебе захід смутно гас
І сонце сходило в безодні…
Ти не прийшла в вечірній час.
Тебе, здавалось, ждало море,
І все не гасли скелі гір,
І все дивилися в простори…
І довго їх останній зір
Шукав тебе і гас на морі.
Ти не прийшла в вечірній час…
Самотньо сонце попрощалось,
І сумно, сумно день погас…
Когось, мов, серце не дождалось,
Хтось не прийшов в вечірній час.
Італія. 1913
Драматичний романс невиправданого очікування й самотності: ліричний герой марно чекає на зустріч у призначену годину, переживаючи перехід від палкого сподівання до крижаного болю зневіри.
Поезія належить до доеміграційного циклу інтимної лірики Олександра Олеся і є взірцем класичного українського психологічного романсу.
Олесь майстерно розкриває стан чекання як окремий екзистенційний простір, де час розтягується, а кожна секунда тиші завдає удару закоханому серцю.
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим; перехресне римування. Нервова, уривчаста інтонація з виразними психологічними паузами та синтаксичними розривами.
Контрастна градація почуттів від надії через тривогу до спустошення.
Простір призначеного побачення спочатку сповнений гарячого трепету: кожен шелест гілки чи подих вітру здається героєві кроками коханої.
Проте час спливає, і мовчання ночі стає нестерпним. Приходить усвідомлення: «Ти не прийшла». Ця коротка фраза перетворює квітучий садок на холодну пустку самотності.
Неприхід адресатки осмислюється як крах ілюзії взаємності. Герой лишається сам на сам із похмурою темрявою, переживаючи одне з найболючіших випробувань людського серця.
Теми: інтимна лірика · романс · чекання · розчарування · самотність · душевний біль