О Космосе великий наш
Павло Тичина
О Космосе великий наш,
безмежжя розпрозорене!
Ми із Землі блакитної
мчимо у далі зоряні.
Ми всі до тебе звикнемо,
раніш ти був відчужений.
Далеко ми проникнемо!
Наш вік — такий напружений!
О Земле, наше золото!
Ще людство в нас розколото,
а буде ж жить родиною
братерською, єдиною.
А буде ж чисте в прагненнях,
не зле, не однобічнеє,
подільчиве в досягненнях,
на доброту зустрічнеє.
Ми далі й далі ринемо,
всміхаючись майбутньому.
Шляхи до зір — розчинено
руками всемогутніми!
Твої крилаті обрії,
о Земле наша добрая,
перлино волошковая,
росино світанковая.
Як в небо ми вклиняємось —
це значить: Землю любимо.
Ми людству поклоняємось,
із ним зв’язку не згубимо.
Вже борозни проорані
у простори космічнії.
Мчимо у далі зоряні —
сини доби величної.
О Земле, наше золото!
Ще людство в нас розколото,
а буде ж жить родиною
прекрасною, єдиною.
Тичина Павло
Про вірш
Гімнічне осмислення прориву людства у позаземний простір, де науково-технічний прогрес гармонізується з любов'ю до рідної планети Земля.
Історія
Вірш написаний на хвилі загального піднесення початку 1960-х років, спричиненого першим польотом людини в космос та стартом космічної ери.
Тичина, котрий ще в «Сонячних кларнетах» мислив категоріями космічного всеєдинства та небесних сфер, у пізній період звернувся до теми реального освоєння всесвіту земною цивілізацією.
Твір увійшов до пізніх збірок поета, засвідчивши його невгамовний потяг до планетарного масштабу поетичного мислення.
Форма
Написаний чотиристопним хореєм з чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що надає висловлюванню маршового, динамічного та оптимістичного звучання.
Використання окличної інтонації, прямого звертання до персоніфікованих сил Космосу і Землі та парних римованих співзвуч створює ефект ораторського славня.
Як читати
Космос у поезії постає не холодним і відчуженим вакуумом, а «розпрозореним безмежжям», яке людина олюднює своєю творчою думкою та працею.
Контрапунктом до космічних далей виступає образ «Землі блакитної» — колиски людства, турбота про мирне буття якої залишається найголовнішим обов'язком мислячої істоти.
Вірш перегукується з ідеями українського космізму (В. Вернадський, К. Ціолковський), трансформованими у поетичне гасло духовного дерзання.
Теми: освоєння космосу · науковий поступ · любов до Землі · людина і всесвіт · майбутнє цивілізації