Там тополі у полі
Павло Тичина
Там тополі у полі на волі
(Хтось на заході жертву приніс).
З буйним вітром, свавольним і диким,
Струнко рвуться кудись в далечінь…
Йду в простори я, чулий, тривожний
(Гасне день, облітає, мов мак).
В моїм серці і бурі, і грози,
Й рокотання-ридання бандур…
Хилить вітер жита понад шляхом
(Ой там хмара похмура з півдня).
І так смутно, так сумно співає —
Тільки перепел б’є десь у дзвін…
Моя пісне, вогниста, шалена
(Креше небо і котить свій гнів),
Ах, розбийся на світлі акорди,
Розридайсь — і затихни, як грім…
1916
Про вірш
Експресивна картина степового простору з бунтівними тополями під диким вітром, у якій чуйне серце поета вторить рокотанню бандур і передчуває всенародні грози.
Історія
Написаний у 1916 році в розпал Першої світової війни та опублікований у книзі «Сонячні кларнети» (1918).
Поезія відображає духовний стан молодого покоління української інтелігенції, яке передчувало грандіозні історичні зрушення та розпад Російської імперії.
Спирається на класичну шевченківську топоніміку та образність (самотня тополя в полі, рокотання бандури як пам'ять про козацьку волю).
Форма
Вірш написано розлогим чотиристопним дактилем із синкопованими вставними конструкціями в дужках, що виконують функцію контрапункту.
Багатий звукопис із рокотанням звуків «р», «п», «л», що передає шум вітру у верховіттях тополь.
Як читати
Тополі на волі, що рвуться в далечінь разом із буйним і диким вітром, уособлюють прагнення українського духу вирватися з багатовікового ярма неволі.
Вставний образ заходу, на якому «хтось жертву приніс», забарвлює вечірній горизонт кривавою тривогою передчуття прийдешніх воєнних катастроф.
Злиття серця ліричного героя з рокотанням бандур стверджує його роль національного провісника, здатного розридатися і затихнути, наче громовий очисний перун.
Теми: степовий простір · буйний вітер · тополя як символ · передчуття повстання · рокотання бандур