Я утверждаюсь

Павло Тичина

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в тріву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,-
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!

Па українських нивах, на російських,
па білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яко зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.

Тичина Павло

Про вірш

Епохальний гімн незнищенності української нації, її моральної правоти та невмирущої життєвої сили всупереч віковим зазіханням загарбників.

Історія

Створений восени 1943 року в період битви за Дніпро та визволення Києва, коли масштаби всенародної жертви та подвигу досягли кульмінації.

Опублікований у газеті «Правда» та республіканській пресі, вірш миттєво набув статусу національного маніфесту, його рядки вивчали напам'ять бійці на передовій.

Попри умови радянської цензури, твір прозвучав насамперед як пристрасний гімн суверенності історичного буття українського народу, за що згодом поета критикували партійні догматики за «надмірний національний акцент».

Форма

Шестистопний та п'ятистопний ямб із карбованою, ораторською цезурою та перехресним римуванням створює непохитний монументальний ритм.

Лексична структура насичена біблійною та літописною образністю, потужними антитезами й чеканними декларативними афоризмами («Я єсть народ...»).

Як читати

Центральна формула «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» утверджує онтологічну первинність народу над будь-якими імперськими насильниками й тиранами.

Історична пам'ять охоплює віки випробувань: чуму, війни, кайдани, які не змогли перервати життєдайного кореня нації.

Твір виходить далеко за межі воєнного часу і сприймається як універсальна оборонна декларація права українського народу на гідне державне буття у колі вільних націй.

Теми: невмирущість народу · сила Правди · національна гідність · боротьба проти загарбників · історичне безсмертя

Усі поети