За всіх скажу
Павло Тичина
За всіх скажу, за всіх переболію,
я кожен час на звіт іду, на суд.
Глибинами не втану, не змілію,
верхів’ями розкрилено росту.
Ніколи так душа ще не мужала!
Ніколи так ще дух не безумів!
О дух ясний — без яду і без жала —
давно ти снив? — а вже сучасний дій
всього мене обняв, здавив, напружив,
і я встаю, нову вдихаю міць.
Не мрію, ні, повіки я розмружив —
іронія і гордість на лиці,
іронія…
Товариство, яке мені діло,
чи я перший поет, чи останній?
Надівайте корони і йдіть,
отверзайте уста…
Товариство, яке мені діло,
чи я пізній предтеча, чи ранній?
Удавайте пророків і йдіть,
отверзайте уста…
Там за мною, за мною, за мною
я не знаю, там скільки іде!
Перед мене твердою ходою
наступаючий день.
Там за мною, за мною, за мною
і від плуга й від трудних станків.
Перед мене щасливеє море,
море голів…
Ну куди ж я піду після цього,
ну куди ж я оглянусь на вас,
коли сонце пронизує розум,
сонце уста?
Я дійшов свого зросту і сили,
я побачив ясне в далині.
Товариство, яке мені діло,
чи я перший, чи ні?
Тичина Павло
Про вірш
Драматичний маніфест високої поетичної відповідальності, де митець бере на себе весь біль свого народу, входячи в суворий вир нової історичної доби.
Історія
Твір створений у 1922 році в період важкого післявоєнного перепочинку й початку НЕПу та увійшов до збірки «Вітер з України» (1924).
Позначає внутрішній перелом у творчості Тичини: усвідомлення незворотності перемоги нового жорстокого порядку та спробу знайти своє місце голосу народу в ньому.
Вірш полемізує з позицією пасивного споглядання чи естетичної замкненості перед обличчям грандіозних соціальних експериментів.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням; суворий, карбований ораторський вірш із риторичними питаннями й градацією.
Використання термінів боротьби, психологічного напруження та гордої відстороненості («іронія і гордість на лиці»).
Як читати
Клятва «За всіх скажу, за всіх переболію» підносить поета до ролі всенародного заступника, чиє серце відкрите перед судом історії та людського сумління.
Контрапункт між чистою сонячнокларнетною мрією минулого («О дух ясний — без яду і без жала») та брутальним «сучасним дієм» фіксує трагічне змужніння ліричного суб'єкта.
Іронія на обличчі стає захисною бронею творця перед жорстоким світом товариства, де нова людина має витримати випробування залізом і вогнем, не зрадивши власної гідності.
Теми: покликання поета · відповідальність за народ · злам епох · мужність і біль · іронія як броня