Фігура
Степан Олійник
Окуляри. Шевелюра.
Глянеш — видний і на зріст...
Кажуть всі, що він "фігура,
Визначний спеціаліст!"
Ходить чутка — дуже здібний,
(Є звання. І немале!),
Дуже людям він потрібний,
Всюди ждуть його. Але...
Марно тиха клієнтура
В коридорі стала вряд:
Знов застряла десь "фігура",
Бо в "фігури" — п'ять посад!
Кажуть, десь він "консультує",
Та ніхто не знає — де...
У п'яти місцях працює,
А фактично він — ніде.
Сьомий день реєстратура
Як не ловить — не спійма.
Мов той Фігаро, "фігура"
Там і тут — його нема!
Ось нарешті їде, схоже,
(Упіймали, затягли.)...
Та хіба комусь поможе,
Як нема йому коли!?
Прибіжить, помиє ручки...
Півгодини — і встає...
(Та зате у дні получки
Він кругом на місці є!),
Стиль такий а чи натура,
Та по суті — гастролер.
Може, й справді він — фігура,
Мав заслуги!..
А тепер?
Кине "здрасті" — мчиться далі,
Мов на гонках верхівець...
І тому, замість моралі,
В цьому вірші під кінець
Буде усмішка похмура:
Треба дійсно мати хист,
Щоб гасать, як та "фігура" —
Стрибунець-спеціаліст!
Про вірш
Гостра сатира на псевдофахівця-кар'єриста («стрибунця»), який колекціонує престижні посади заради збагачення, фактично ігноруючи професійні обов'язки та живі потреби людей.
Історія
Поезія віддзеркалює гостру соціальну проблему пізньорадянського суспільства — явище сумісництва посад, коли авторитетні чи титуловані чиновники («зі званням») номінально оформлювалися в кількох установах одночасно. Це породжувало паразитичний прошарок так званих «весільних генералів» та «летючих спеціалістів», які з'являлися на роботі лише в дні видачі зарплатні.
Степан Олійник у цьому вірші продовжує найкращі традиції української викривальної сатири від Івана Котляревського та Остапа Вишні. Твір увійшов до золотого фонду його фейлетоністики як влучний узагальнений портрет безвідповідального чиновника-імітатора, чий статус підміняє реальну працю.
Форма
Твір написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих рим (аБаБ). Чітка стопа передає стрімкий, шаржований ритм переміщень персонажа, що метафорично «гасає» між закладами.
Вірш багатий на іронічні звукові алітерації, парцельовані конструкції («Окуляри. Шевелюра. Глянеш — видний і на зріст...») та влучні фразеологічні уподібнення, що надають характеристиці портретної карикатурності.
Як читати
Образ «фігури» вибудовано на іронічній амбівалентності зовнішнього пафосу та внутрішньої порожнечі. Солідний портретний антураж (шевелюра, окуляри, вчений ступінь, звання) різко контрастує з абсолютною виробничою аморфністю: «У п'яти місцях працює, а фактично він — ніде». Автор саркастично порівнює героя з класичним оперним Фігаро, проте олівація персонажа кардинально протилежна — це не послужливий вигадник, а спритний фінансовий паразит.
Кульмінація морального викриття зосереджена в єхидній ремарці про феноменальну пунктуальність героя виключно «у дні получки». Олійник віртуозно трансформує поважну «фігуру» на сатиричного «стрибунця-спеціаліста», залишаючи читачеві «усмішку похмуру» над системною безкарністю пристосуванців.
Теми: бюрократія і кар'єризм · сатира на сумісництво посад · імітація бурхливої діяльності · дармоїдство · моральне обміління