Хитрий чоловік
Степан Олійник
На сівбу спішать бригади.
Ну, а він, як і торік —
Вибира легкі посади,
Цей хитренький чоловік.
І сьогодні, як і вчора,
До роботи — нітелень.
Від контори до комори
Ходить-бродить цілий день.
То поп'є біля криниці,
То лякає гусака,
То ялозить рахівниці
За столом рахівника.
То в газету кине оком
І розкаже новину.
Тишком-нишком,
скоком-боком,
Лиш роботу б не трудну!
Був завклубом він зимою.
Нині здав замок в іржі
І оце перед весною
Перевівся в сторожі.
Виступає в стінгазеті
(Не одного критикне!).
З бригадиром у буфеті
Тихо чарочку хильне.
Знов постоїть біля плоту...
Вечірком
У рейку — дзень!
І на тім скінчив "роботу",
І заробить трудодень!
Між народом роботящим
Він стриба, як горобець, —
По професії — ледашо,
По натурі — хитрунець!
Про вірш
Дошкульний сатиричний фейлетон, що викриває соціальний паразитизм та крутійство пристосуванця, який ухиляється від чесної праці в колгоспі. Пафос твору сповнений народно-викривального глузування та морального осуду неробства.
Історія
Твір Степана Олійника належить до жанрово сформованого корпусу віршованих фейлетонів періоду повоєнної радянської відбудови та 1950–1960-х років, коли офіційна й низова сатира гостро таврувала явище «дармоїдства» й розкрадання трудоднів у колгоспній системі.
Як багаторічний провідний автор сатиричного журналу «Перець», Степан Олійник майстерно акумулював фольклорний сміховий досвід, спрямовуючи його проти дрібнобуржуазного крутійства та пристосуванства людей, які прагнули здобути максимум суспільних благ за мінімальних трудових зусиль.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих та чоловічих закінчень, що надає оповіді характерної пісенної ритміки коломийкового типу та бадьорого гумористичного темпоритму.
Римування перехресне (АбАб), строфіка спирається на канонічний чотиривірш. У звукописі прикметне використання звуконаслідувальних окличних форм і динамічних асонансів та алітерацій («дзень», «скоком-боком», «тишком-нишком»), що підкреслюють метушливу марність дій персонажа.
Як читати
Образ «хитрого чоловіка» є яскравим соціотипом радянського ледаря-імітатора, для якого життєвим кредо стає уникнення виробничого поту. Автор розгортає сатиричний портрет через ланцюг беззмістовних рухів: герой переміщається між конторою і коморою, дратує гусака, робить вигляд читання газети, безупинно змінюючи формальні обов'язки (від завклубу з іржавим замком до нічного сторожа).
Особливої гостроти твору додає мотив конформістської мімікрії: ледащо не лише ухиляється від плуга, а й активно експлуатує ритуали радянського публічного життя — критикує когось у стінгазеті й підпоює бригадира. Його поведінка викриває прогалини системи обліку («у рейку — дзень! / І на тім скінчив "роботу", / І заробить трудодень!»).
Порівняння «між народом роботящим він стриба, як горобець» підкреслює дріб'язковість, суєтність та комічну паразитичність натури крутія, протиставляючи його монолітній етиці колективної праці.
Теми: сатира і гумор · викриття ледарства · колгоспний побут · соціальний паразитизм · пристосуванство