Лисиця
Степан Олійник
В двір занесло її, кляту.
Чую, полохає птицю!
Вмить я схопила лопату —
Бах! І прибила лисицю.
Згодом і шкурка пухнаста
Сохла в куточку комори...
Тут-то, побий його трясця,
І почалось моє горе.
Є в нас ветфельдшер-п'яничка
(Ледар, ще й хитрий до того!),
Чутка про шкурку з лисички
Швидко дійшла і до нього.
Вранці по мене до двору
Шле він телятницю Лізу:
Йдіть, мовляв, бабо, в контору,
Будуть робить експертизу.
Лихо, та й годі. І клопіт.
Йду.
Бо не жарт яке діло!..
Фельдшер, почавши свій допит,
Зміряв мене підозріло.
Випитав: як саме вбила
Ту швидконогу звірюку,
Як бітувала-лупила,
Чи не порізала руку?
Шкурку понюхав, пошкрябав…
В шафу сховав… І до мене:
— Діло погане в вас, бабо,
Вбили тварюку скажену!
Вбили заразну лисицю,
Будем робить вам уколи.
Отже, скидайте спідницю!..
— Що ти! — кажу. — Та ніколи!
Кинь глузувати, нахабо! —
Мовлю. А він — до погрози:
— Поки нормальні ви, бабо,
Лягте й прийміть оці дози…
Вибігла я із контори,
Йду і себе вже боюся.
Душить нечуване горе
Й думка: "Невже я сказюся?"
Млин проминула, криницю,
Сльози втираю полою.
Йду й проклинаю лисицю:
— Щоб ти погибла малою!
Вдома за що не беруся —
Думка снується, мов нитка:
"Боже! Невже я сказюся?.."
Раптом — заходить сусідка!
І дізнаюся неждано
Я про "аналізи" шкурки:
Фельдшер з завгоспом Іваном
Всю пропили вже до цурки!
В парі брели і звалились
В сніг недалеко від школи.
Кажуть, либонь, показились,
Бо повезли на уколи!
Про вірш
Гостросюжетна побутова сатира викриває цинічне крутійство та зловживання посадовим становищем із боку сільських чиновників, які під прикриттям «сказу» ошукують наївну літню жінку задля наживи.
Історія
Гумореска належить до зрілого періоду творчості Степана Олійника, коли поет майстерно розробляв сільські побутові сюжети, висвітлюючи дрібне шахрайство, окозамилювання та зловживання довірою простих колгоспників з боку дрібної номенклатури — фельдшерів, завгоспів і рахівників.
Твір публікувався в республіканській періодиці та численних збірках гумору («Вусаті соловейки», «Знайомі фігури»), де традиційно здобував широку читацьку популярність завдяки соковитому народному монологу від першої особи (оповідній формі сказу).
Форма
Твір написано класичним чотиристопним хореєм, притаманним українській коломийковій та пісенно-розмовній традиції, що забезпечує оповіді винятковий лаконізм і швидкий темпоритм.
Строфічна організація — класичні чотиривірші з перехресним римуванням (abab) та чергуванням жіночих і чоловічих рим. Звукопис рясніє експресивними народними вигуками, прокльонами й фразеологізмами («побий його трясця», «бах», «до цурки»), що увиразнюють психологічний стан героїні.
Як читати
Оповідь ведеться від імені простодушної селянки, що породжує тонку комічну іронію між драматичним суб'єктивним сприйняттям баби (страх заразитися сказом, панічний сором перед медичним оглядом) та очевидним для читача шахрайським підтекстом дій ветфельдшера.
Сатиричний гротеск викриває схему маніпуляції фаховим авторитетом: спекулюючи на медичній загрозі («Вбили тварюку скажену!»), спритники відчужують цінну лисячу шкурку. Фінал побудований на іронічній розв'язці: справжнім «сказом» виявляється банальне пияцтво псевдоекспертів, які пропили шкурку й буквально попадали в сніг.
Теми: сатира · шахрайство · пияцтво · сільський побут · бюрократія і спекуляція · гумореска